Медицина і родина — ​сенс її життя

Четвертий рік поспіль 37-річна Анна Мороз (на фото) працює районним фтизіатром. У 2006-му здобула вищу медичну освіту і за розподілом потрапила в Олександрію. Закінчила Дніпропетровську медичну академію і отримала фах - медико-профілактична справа. Практично рік працювала в Олександрійській держсанепідемстанції. Потім п’ять років викладала фізіологію та інфектологію в Олександрійському медичному коледжі, а останні роки за сумісництвом працює фтизіатром в Олександрійській ЦРЛ.
Дуже важливим для Анни було і є знати, що як справжній лікар, вона може не лише надати фахову медичну допомогу, а й уміло служити людям та суспільству. Бо від початку це стало невід’ємною складовою її професії, яку обрала за покликом серця.
Анна не приховує, що фах — ​це сенс її життя, і в дану сферу потрапила невипадково. А на додачу говорить, що і працює з високоосвіченими, гуманними і готовими прийти на допомогу колегами.
«Як і в будь-якій справі, так і у фтизіатрії, бувають свої складнощі, — ​каже вона. — ​Але таке життя. І зробивши колись такий вибір, я чудово усвідомлювала, з чим зіштовхнуся у подальшому. Не закриваю очі на складнощі! Тим більше, коли працюю з пацієнтами, які часто знаходяться на межі життя та смерті. І, не вагаючись, допомагаю тих, кому дуже кепсько. А більшість моїх пацієнтів до всього ж мають букет захворювань. Бо, не секрет, що туберкульоз — ​інфекційна хвороба, і наша область та загалом район залишаються з традиційно високою захворюваністю. Лише у минулому році ми взяли на первинний облік понад тридцять осіб, у 2017–29, а 2016–41 пацієнта. Найчастіше туберкульоз виявляємо у молодих осіб працездатного віку — ​30–45 років. Але більшість з них безробітні і не завжди ведуть здоровий спосіб життя. Здебільшого, це соціально вразливі верстви населення. Але незалежно від соціальної складової, головне вчасно виявити туберкульоз і пролікувати. Процес одужання не такий швидкий, як хотілося б. Доліковуються люди і по півроку чи рік, і більше. Найскладнішим є мультирезистентна форма туберкульозу. Її лікувати найважче — ​але, головне, провести повноцінний курс. Інакше врятувати пацієнта нам не вдасться!».
Треба сказати, що не тільки Анна мріяла стати лікарем і пов’язати свою долю з медициною. У цій галузі з 2006-го року і її чоловік Олексій. За профілем — ​лікар-хірург. Після вузу разом — ​родиною — ​вони переїхали до Олександрії, звідки він родом. Але певний час Олексій працював у ОЦРЛ — ​районному хірургічному відділенні під керівництвом Михайла Джуса, а потім перейшов до першої міської лікарні. Він теж переконаний, що хірургія — ​його ремесло. Але від повсякденних, не завжди приємних робочих моментів, найкраще відволікається саме у родинному колі.
«Ми багато часу разом приділяємо дітям, бо виховуємо двох школярів, займаємося спортом, читаємо книги, любимо подорожувати, а чоловік ще і обожнює риболовлю. Їй віддає найбільше переваг. А так, ми з ним від інших родин нічим особливим не вирізняємося, бо, як і всі, активні у міру можливостей і спільних бажань. Любимо влаштовувати, як сімейні відпочинки та дозвілля, так і підтримувати гарні стосунки з колегами. З усіх цих пазлів і складається наше повсякденне життя».