Лікар, що бачить органи в 3D- вимірі

Перед тим, як призначати хворому лікування, кожен лікар має встановити точний та достовірний діагноз. Однак часто виникають ситуації, коли визначити його вкрай складно. І тоді на допомогу приходить вузькоспеціалізований фахівець – ​так званий лікар-діагност. Таким вже багато років є наш земляк і добре знаний в Олександрії фахівець Костянтин Пилипенко (на фото). На прохання редакції медик розповів про особливості своєї роботи. 

– Костянтине Івановичу, я знаю, що у Вас велика лікарська родина. Чи мріяли про такий фах?
– Дві мої бабусі – ​медпрацівниці, тато терапевт – ​ендоскопіст, мама – ​гінеколог. Напевно, враховуючи ці особливості, і я послідував їхнім шляхом. Моя донька, наприклад, теж здобуває медичний фах. Стане лікарем у третьому поколінні. А загалом, у нас у родині більше 25 лікарів. Яких спеціальностей тільки не було! Практично всі, крім стоматологів.
– Я так розумію, що усім звичний лікар-терапевт і є діагностом. Особливо актуальним цей напрямок став з появою нових діагностичних приладів, чи не так?
– Я, наприклад, починав терапевтом в Олександрійській міській лікарні, а паралельно на 0,5 ставки працював лікарем з функціональної діагностики. За два роки перейшов у «районку». Але спершу поєднував дві посади: лікаря-ординатора і фахівця з функціональної діагностики, перші курси з ультразвукової діагностики серця пройшов у 1995 році, у м. Києві. А згодом почав займатися лише ультразвуковою діагностикою. Це сталося після того, як у Харкові закінчив курси післядипломної освіти і здобув спеціалізацію лікаря з ультразвукової діагностики. 
– Скільки років ви особисто займаєтесь діагностикою?
– Майже двадцять. І постійно вдосконалююсь та набуваю нових знань, адже світ не стоїть на місці. З’являються нові й нові технології, які варті нашої уваги і вивчення.
– Ви вже не один рік очолюєте діагностичне відділення ОЦРЛ. Як працюється сьогодні?
– Відділення створене в 2000 році, обслуговує 21 фахівець, у тому числі 9 лікарів. Але штат недоукомплектований. Не вистачає середнього медперсоналу і лікарів – ​рентгенологів. Та, попри це, за минулий рік ми обстежили в цілому понад 58 тисяч пацієнтів і провели понад 82 тисячі різноманітних досліджень. Це рентгенологічні обстеження, електрокардіограма, холтер-обстеження, спірографія, реографія, ультразвукова діагностика та інші.
– Як ви вважаєте, хто такий діагност?
– Переконаний, що аби стати фаховим діагностом треба спершу бути добрим клініцистом, а потім вдосконалюватися у самій діагностиці. Я особисто пройшов цей шлях. Добре знався на клініці і перебігу хвороб, тож мені набагато простіше було діагностувати пацієнтів. Не треба нічого додумувати, бо є підгрунтя. Може це й не ідеальна позиція, але в ній є достатньо сенсу, перевіреного на практиці. Проте, що стосується, наприклад, рентген-фахівців, то вони одразу здобувають таку кваліфікацію. Хоча за кордоном немає рентгенологів чи сонологів, як спеціалістів. Натомість є лікарі-радіологи, що поєднують одночасно рентгенологію, магніторезонансну терапію і ультразвукову діагностику. Ми ще до цього не дійшли.
– За останні п’ять-шість років діагностичної апаратури побільшало і в нашому регіоні і загалом в області. Розкажіть про УЗД-апарат, яким ви особисто користуєтеся?
– Це мій четвертий УЗД-прилад, на якому працюю четвертий рік – ​японський пристрій «TOSHIBA» експертного класу. Аналогічні сучасні прилади, щоправда, є в обласному центрі – ​в онкодиспансері та приватних діагностичних кабінетах. Апарат дозволяє бачити, наприклад, онковузли розміром від 5–6 мм. А чим вища можливість проводити детальне дослідження, тим більша вірогідність встановити точний діагноз.
– За допомогою цього ультразвукового апарату Ви бачите органи в 2-D та 3-D-вимірі, чи не так?
– Так, звісно. Але постійно я працюю в 2-D-вимірі, інколи, за потреби, у 3-D. А є ще й вищий ступінь – ​4-D-вимір, але він застосовується в акушерстві – ​перенатальній діагностиці і наукових цілях. Тут такі ми не проводимо. А загалом інформацію про пацієнта і всі дослідження, які він у нас пройшов, ми зберігаємо у окремій комп’ютерній базі даних. Дослідження проводимо із застосуванням допплерівського аналізу кровоплину, в тому числі з кольоровим картуванням. У пацієнтів з підозрілими вузлами (пухлини щитовидної та молочних залоз) додатково проводиться ультразвукова еластографія, новітня методика, яка дозволяє об’єктивно оцінювати еластичність пухлин і раціонально направляти хворих на діагностичну пункцію. Усе залежить від діагнозу. Тому окремих пацієнтів я можу обстежувати 10–15 хвилин, а інших – ​годину й більше. Інколи люди трішки на це й нарікають. Мовляв, одного обстежують довше, а іншого – ​навпаки. Я пояснюю, що тій людині, з якою я провів більше часу – ​варто поспівчувати, бо в неї серйозні проблеми.
– Які хвороби найчастіше діагностуєте у своєму відділенні?
– До нас приходять пацієнти з різними проблемами. Проте найчастіше вони пов’язані із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, серцево-судинними проблемами чи онкопатологією.
– Знаю, що ви постійно підвищуєте рівень своєї кваліфікації. Переймали навіть міжнародний досвід. Що з цього приводу можете розповісти?
– Ми з дружиною Мирославою Антонівною постійно відвідуємо різноманітні медичні всеукраїнські і міжнародні конференції. Бували, зокрема, у Німеччині, Нідерландах, Франції. А торік, наприклад, познайомилися з медициною країн Балтії, Польщі, Словаччини, Австрії та Італії. Були дуже вражені італійською суперклінікою з лікування онкології. Для нас – ​це фантастика, адже лікарі там працюють з роботами-маніпуляторами. Нам до цього ще йти і йти. І тут, головне, створити необхідні умови для медичних закладів, чого нам ще так бракує. Зокрема, покращити матеріально-технічну базу.
– Коли востаннє самі проходили діагностику? І хто вас оглядав?
– Є таке прислів’я: чоботяр без чобіт. Ми ж всі однакові. Якщо все добре, то до лікарів не звертаємось. Так і в мене виходить.
– Що дає розрядку і відволікає від роботи?
– Відволікатися від повсякденних проблем треба і це обов’язково. Від роботи мене та всю мою родину відволікають подорожі. Ми частенько мандруємо разом з дітьми – ​сином Іваном та донькою Лідією. Ці враження й нові емоції і тримають нас протягом року.
– Спасибі за цю розмову! Успіхів та всіляких гараздів у такій важливій справі!
Записала Н. Луценко.