У попередніх номерах «Сільського вісника» ми вже неодноразово обговорювали тему гендерної рівності. Нашими експертами були відомі й успішні жінки. Цього разу ми спілкуємося з не менш цікавою співрозмовницею — мамою, дружиною, керівницею та депутатом Кіровоградської обласної ради — Іриною Чемерис. Її життєвою філософією і автентичними думками про жіноцтво поділимось з вами в цьому інтерв’ю.
- Пані Ірино, якщо говорити про гендерну рівність в ключі вашого фаху і громадської діяльності, то яке ж місце і роль жінки в сучасному суспільстві?
- Більше десяти років я очолюю районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, і тому можу з досвіду говорити про роль жінки в сім’ї, з якої, немов з ланцюжка, складається все наше суспільство. Жінка в родині відіграє ключову роль, бо є її основою, джерелом її наповнення. Ще з дідів-прадідів чоловіки вважалися годувальниками, а жінки берегинями. І від того, як жінка підтримує своє сімейне вогнище, залежить все подальше існування родини. Як приклад, це сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах, якими ми опікуємось. А бувають в них різні ситуації. Приміром, було два брати, які виховувалися в гарній родині і одружилися, але дружини виявилися занадто різними. Одна жінка добре веде домашнє господарство, дбає про дітей та чоловіка, в будинку чисто, наварено і затишно. А в іншого – в будинку безлад, діти брудні, приготованої їжі майже ніколи не має, перебиваються бутербродами, чіпсами і газованими напоями, часто чути нецензурну лексику. Тож в одного вийшла дружна, згуртована родина, а в іншого – зовсім протилежна, бо дружина не приділяє достатньої уваги дітям, чоловікові, побуту і з’являється одна велика проблема - неблагополуччя. Найбільше шкода в таких родинах дітей, які повністю переймають модель своєї сім’ї і в майбутньому перенесуть її уже на власні родини. Тому дуже важливо аби жінка виконувала свою основну місію – створювала позитивний мікроклімат сім’ї, в якій виростуть щасливі діти. Тож роль жінки неможливо переоцінити.
- Це все так. Але ж кожна жінка має право на самореалізацію. Тобто, крім своєї ролі в родині, може бути ще й суспільно-корисною. Проте чоловіки інколи утискають жінок. Як з цим боротися?
- Загалом, як відомо з історії, українська жінка ніколи не була пригнобленою. На нашій землі за прадавніх часів існував матріархат. Щоправда, з часом і прогресом прийшов протилежний уклад - патріархальний. Втім, до жінки в родині завжди ставились з повагою. Та й більшістю сучасних родин керує саме жінка. Вона веде домашнє господарство і вона розпоряджається коштами. Для українок це нормально й традиційно.
Людина завжди має право вибору. І коли жінка обирає, наприклад, професійну діяльність, то вона повинна чітко розуміти, що від того так чи інакше страждатиме її сім’я. Я свого часу також постала перед вибором. Але на першому місці для мене все ж залишалась родина. Деякі питання вирішувати нам допомагала бабуся. Доглядала онука і тому моя робота не шкодила сім’ї. Тепер, коли cин виріс і вступив до вузу, у мене вивільнився час, і я можу реалізувати себе в тих сферах, де стану суспільно-корисною. Загалом, жінка повинна зважати на те, як її професійні пріоритети впливають на її рідних.
Мені відомо декілька випадків, коли чоловіки забороняли своїм дружинам працювати, але думаю, що не дуже, мабуть, ті жінки і хотіли, адже професійну діяльність треба було поєднувати з домашніми обов’язками, а тих коштів, що заробляв чоловік, було достатньо для утримання сім’ї. Іноді жінки говорять, що чоловіки не дають їм реалізуватися. Але це напівправда. Коли жінка захоче щось змінити, наприклад, працювати, то нічого їй не завадить.
- Чоловіки більш фізично сильніші за жінок, тому до питання гендеру входять і прояви фізичного насилля. Як цьому запобігти?
З досвіду скажу, що найчастіше насилля відбувається в тих сім’ях, де жінка разом з чоловіком зловживає алкоголем чи наркотичними речовинами. Також фізичне насилля трапляється в тих родинах, де чоловіки п’ють, а жінки терплять знущання через острах залишитись самою, через те, що їм нікуди піти. У таких випадках наша система ще не навчилася і не може повністю захистити жінку. Та чи варто терпіти? Думаю, що ні. Але кожен сам собі обирає: дозволяти себе принижувати чи ні.
-Гендерний дисбаланс в сільській місцевості виникає з різних причин. Інколи це стається за рахунок активної міграції жінок з села через нелегку повсякденну працю, побут та інші нюанси. В іншому випадку – через побутову нерівність з боку сильної статі. Чи можна тому протистояти?
- Слід зазначити, що не працювати в українському селі сучасній жінці неможливо. Город, господарство, діти. Цей дисбаланс стосується не лише села, а й міста. Зараз часто жінки виїжджають за кордон, щоб утримати власну родину. А тим часом їхні родини руйнуються. І проблема тут, перш за все, у тому, що жінка нерідко перебирає на себе чоловічі функції, тим самим робить суттєву помилку. Чоловік має відчувати себе сильнішим не лише у фізичному плані, а й у тому, що він є захисником своєї родини, він відповідає за матеріальний достаток. Шкода, що йде заміна моделі відносин в сім’ї: жінка стає годувальницею.
Протистояти виїзду наших жінок за кордон - це значить просто дати гідну роботу чоловікам. А ще зменшити соціальні виплати, за рахунок яких утримуються не лише діти, а й співмешканці жінок. Хоча тут присутній і моральний аспект, коли дієздатного чоловіка утримують його діти, а він це вважає за норму.
- Є стереотипи про те, чим має займатися жінка, а чим чоловік. Як вони впливають на чоловічі та жіночі ролі в сучасному суспільстві?
- У відношенні до чоловіків є такий стереотип, на кшталт, що він має посадити сад, виростити сина і збудувати будинок. Його коріння бере початок з давніх-давен. І я прихильник цих стереотипів, адже ще тоді суспільство добре розподілило ролі, чим повинен займатися чоловік, а чим - жінка. Але сьогодні, коли у нас працюють і чоловіки, й жінки, ці стереотипи стерлися. Наприклад, в родині моїх знайомих матеріальним забезпеченням опікується виключно дружина, тоді як чоловік займається вихованням дітей. Вони частково помінялися ролями, але обох це влаштовує. Прекрасна родина, чудові діти. І зрозуміло, що все тут залежить від людини і її вміння домовлятися. Якщо їх все влаштовує і в родині всі щасливі, то, будь ласка, міняйте стереотипи, міняйте підходи до своєї сім’ї.
- Як сьогодні суспільство ставиться до питання гендеру?
- У сучасному суспільстві просто йде природній відбір: хто має кращі розумові чи фізичні здібності, той лідирує. Я пам’ятаю, як за часів Радянського Союзу оспівували жінок, які працювали на тракторі, в шахті і т.п. На мою думку, це негативний приклад, бо жінка не може потягнути ту фізичну роботу, виконати яку повинен чоловік. І не треба цього робити. А сьогодні змагання між чоловіком і жінкою перейшли в інтелектуальну площину, і тут жінки є гідними конкурентками сильної статі. Тож, можливо, через десяток років чоловіки будуть говорити більше про гендерну рівність, ніж жінки.
- І все ж таки, чи може сучасна жінка бути однаково успішною і в родині, і в професійній діяльності?
- Я думаю, на першому місці у жінок все таки роль матері, дружини, а потім уже професія. Більшість жінок не рвуться в бізнес, політику і здебільшого не займають таких високих посад, як чоловіки. Я не вважаю, що це біда. Жінки занадто емоційні для прийняття певних рішень. Тому незалежно від того, хто нами керує, головне, щоб це була людина розумна, професійна, поміркована. Зрозуміло, що чоловікам простіше піднятися кар’єрними сходинками, бо їм не треба ходити у декретні відпустки, народжувати дітей.
- Тепер ми повернемось до Вашого особистого прикладу, який демонструє, що жінка може бути успішною й на роботі, й вдома, і в суспільстві, і в політиці. Чому вирішили зайнятися суспільно-політичною справою?
- У добі є 24 години і ми їх заповнюємо своїми справами. Звичайно, і відпочинок грає роль, і робота, і сім’я. І коли вивільняється певний час, то для активної людини це справжня можливість займатися чимось корисним. Після того, як син Павло став студентом Київського університету, і поїхав на навчання, я вирішила, що краще себе реалізую в суспільно-політичній сфері, аніж буду вишукувати для себе додаткові домашні справи (так, я вмію і шити, і в’язати, але не лежить у мене до цього душа). Вплинула на моє рішення й Революція Гідності. Велике враження справили на мене жінки-волонтерки, які віддавали багато часу на користь суспільства. І наш Координаційний центр у тому числі. Вони мене й спонукали до цього. Впевнена, що не варто сидіти й чекати змін, треба починати щось робити самому. І так я прийшла в політику. Не можу сказати, що в мене були великі амбіції, головне було - робити щось корисне для людей, які живуть поруч з тобою в одному місті. Та й філософія політичної партії «Об’єднання «Самопоміч», і команда, що утворилася, мені дуже подобались. Зараз депутатська робота займає дуже багато часу. Люди звертаються з різних питань. Особливо, що стосується медичної сфери, оскільки в області я очолюю комісію з питань охорони здоров’я та соціальної політики.
- Підсумовуючи нашу розмову, що хотіли б ще додати?
- Я би більше націлювала суспільство не на питання гендерної рівності, а на морально-етичні та духовні якості людей. І не важливо: чи це чоловіки, чи жінки, всі ми маємо свої стереотипи і свій потенціал. Хтось кращий фахівець в одній сфері, хтось - в іншій. Але основою залишаються наші духовність, моральність і виховання. І від того, як ми виховані, як ставимось один до одного, що в нас закладено нашими батьками, суспільством і т.д. залежить якість наших стосунків з іншими. Якщо ми дотримуватимемось цих принципів, то не виникатиме гендерних питань. Не буде протиріч та дискримінації. Людина повинна ставитись до кожного з повагою, незалежно хто перед нею - чоловік чи жінка, керівник чи підлеглий, сусід чи незнайомець. І якщо це стане реальністю, то ми досягнемо бажаної рівності в суспільстві, унеможливлюючи будь-яку дискримінацію.
Бажаю Вам успіхів у всіх ваших починаннях та ідеях.
- Спасибі за змістовне та цікаве інтерв’ю.
Н. Луценко.
Більше про гендерну рівність читати тут
Більше про гендерну рівність читати тут