понеділок, 13 листопада 2017 р.

За покликанням душі, за велінням серця

Ніну Петрівну Шевцову й нині пам’ятають багато жителів району, кому свого часу доводилося лікуватися у стаціонарному відділенні райлікарні. Добре пам’ятаю її і я, бо вирізнялася вона своєю простотою, особливою повагою до пацієнтів, неймовірно добра і світла людина, яка може вилікувати пацієнта своєю щирою усмішкою.
Фах медика жінка обрала не в юному віці. Спершу опанувала професію продавця. Потім змінила її на іншу — ​швея на місцевій фабриці. А коли за станом здоров’я не змогла там працювати, схилила свій вибір у бік медицини. Закінчила вечірнє відділення медучилища з відзнакою і на чверть століття залишилася працювати у районній лікарні. Розпочинала з неврологічного відділення, а коли його реформували продовжила працювати у терапевтичному. Незважаючи на те, що бували і недоспані ночі, і різні екстремальні ситуації, все компенсувалося результатом її роботи. На її думку, для одужання пацієнта психологічна підтримка потрібна так само, як ліки. — ​Коли бачиш вдячні очі та чуєш щирі подяки пацієнтів навіть за те, що ти просто з ними поговорив, то одразу й настрій поліпшується ,— ​зі скромністю говорить тепер Ніна Петрівна, яка перебуває на заслуженому відпочинку.

Буднями лікарні жила не лише вона, а й уся її родина. Син Сергій, донька Яна та чоловік Віталій Миколайовича уважно слухали розповіді Ніни Петрівни і разом то співчували, то раділи, то дивувалися. Бо насправді професія медсестри не проста. Під їхньою опікою чимало хворих, з різними долями, характерами. Одні дякують за відпущені процедури, інші звинувачують медсестер у тому, що вони неправильно тиск міряють, джгут зав’язують не так, болючі уколи дають. Але жінка з розумінням ставилася до кожного, уміла і пожартувати, і поспівчувати, і про життя-буття розпитати. Робота приносила радість і задоволення, вдячність колег і пацієнтів. І в думках зоріла надія, що донечка Яна стане також медиком. І хоча дівчина мріяла про іншу професію, мама зуміла переконати її у виборі. Донька закінчила медучилище, згодом педіатричний факультет Дніпропетровської академії. За направленням працювала у дитячій консультації ЦРЛ дільничним лікарем — ​педіатром, а сім років тому очолила дитяче відділення. І жодного разу вона не пожалкувала, що обрала цю професію. Під її керівництвом тринадцять працівників — ​медичні сестри і молодший персонал. Усі вони злагоджено працюють над збереженням здоров’я підростаючого покоління. Їхнє уважне ставлення, терплячість та професіоналізм сприяють одужанню маленьких пацієнтів. Бо кожного дня бувають особливі випадки, які потребують індивідуального підходу, чуйності та водночас щирої радості за малюків, котрі одужали. — ​Особливо непросто з немовлятами, — ​зазначає Яна Віталіївна. — ​Потрібно добре все проаналізувати перш ніж визначитися з діагнозом та призначити лікування. Мені, як матусі п’ятирічного Андрійка, також боляче сприймати, коли до відділення направляють діток, від яких відмовилися у пологовому, чи малят, вилучених із неблагополучних родин. Але, дякувати Богу, у нашому колективі працюють жінки, які люблять дітей, уважно та легко знаходять з ними спільну мову, мають за плечима по два десятиліття стажу, вищу категорію та об’ємний багаж знань. Медична сестра Людмила Карталиш, наприклад, має на професійному календарі практично сорок років. Медпрацівники наші — ​згуртовані, завжди готові прийти на допомогу одне одному та пацієнтам. Незважаючи на специфіку роботи, плинності кадрів у колективі немає.
А далі Яна Шевцова з приємністю ділиться новиною — ​завершенням ремонту очолюваного нею відділення. Багато років чекали цього у колективі. І ось уже півроку тривали роботи по облаштуванню палат, коридорів. Разом із бригадою будівельників невтомно працював і колектив відділення на чолі із старшою медичною сестрою Аллою Могильною. І тепер у красі та затишку під надійною опікою медиків юні пацієнти безумовно швидше одужуватимуть.
О. СТОРЧОВА.

Поделитесь