Віктор Демидчик: «Нам є над чим працювати щодня»

Віктор Демидчик
За тридцять два роки, які проживає у Недогарках, Віктор Демидчик знає кожен куточок свого мальовничого краю. Та й для громади він давно вже свій. Хтось пам’ятає його як вчителя та директора місцевої школи, хтось - як заступника голови колективного господарства, а хтось - як приватного підприємця. Але більшість селян з гордістю згадують його як сільського голову, який ось уже одинадцятий рік є керманичем недогарської громади. Посада не з легких, коли врахувати, що під опікою голови кілька населених пунктів, а саме Недогарки, Вільний Посад, Володимиро – Ульянівка, Глибоке та Мар’ївка. Щоденну круговерть непросто спланувати, бо передбачити неможливо, які проблеми виникнуть в тому чи іншому селі, чи з якими питаннями звернуться до нього сільчани.
Чим живе недогарська громада і як вирішуються нагальні проблеми населених пунктів? Про це розповів Віктор Демидчик (на фото), сільський голова.

– Вікторе Романовичу, більшість соціально-побутових питань, які для інших територій є непідйомними, на вашій давно вирішені. Чи достатньо, на вашу думку, вже зроблено для громади?
За час мого головування були різні періоди. Бувало, що й на заробітну плату працівникам не вистачало, доводилося брати кредити. Але, незважаючи на всілякі негаразди, ми працювали задля розвитку території. Із головних досягнень назвав би те, що ми повністю забезпечили нічним вуличним освітленням усі п’ять населених пунктів сільської ради, підвели природний газ до села Вільний Посад, відновили будівлю і повноцінну роботу дитячого садочка, який не працював майже 20 років. Щорічно ремонтуємо сільські дороги (до речі, за останні десять років з різних джерел фінансування ми виконали ці роботи на два мільйони гривень, і в порівнянні з деякими іншими територіями їхати по наших дорогах мені абсолютно не соромно).
Приємним фактом є те, що за цей період у школі, дитячому садочку, ФАПі, будинку культури замінено всі 125 вікон на сучасні енергозберігаючі, 68 дверей, виконано всі капітальні й поточні ремонти в об’єктах соціальної сфери, встановлено зупинки у населених пунктах, обладнано внутрішні санвузли у школі і дитсадку, підведено проточну холодну й гарячу воду в усі заклади, придбано шкільний автобус для підвезення наших діток.
На даний час спільно з керівниками господарств обладнуємо в центрі Недогарок сучасне розважальне містечко, куди входять дитячий майданчик, бесідки, гойдалки, льодовий каток, зимова лижня і санна гірка та інше.
Чи достатньо цього? Звичайно, ні. Нам є над чим думати і працювати щодня.
- З чого починається ваш робочий день?
- Графік сільського голови ненормований. О сьомій ранку вже можуть стояти під двором односельці, яким вкрай треба вирішити якісь питання, здебільшого особистого характеру. Навіть у відпустці сільські голови залишаються на бойовому посту. Людям не відмовиш. Так і в сільській раді - зранку вже буває людно. Щопонеділка збираємося з членами виконкому, працівниками сільської ради, керівниками освіти та культури на наради, на яких обговорюємо проблемні питання та плануємо роботу на тиждень. Без планування уявити ефективну роботу сільської влади неможливо. Треба визначити пріоритети, заради яких працюємо. Інакше можна загубитися у повсякденному вирі турбот і проблем.
- Як часто проводите сесії?
- Сесії проходять приблизно раз на два місяці. На розгляд сільських депутатів вносяться як планові питання, так і позапланові. У поточному році було проведено 9 сесійних засідань, на яких розглянуто 54 питання життєдіяльності громади села. Переважна частина - це бюджетні та земельні питання, в основному оформлення ділянок при домогосподарствах. Робота депутатського корпусу злагоджена, суттєвих розбіжностей у позиціях не маємо, рішення переважно приймаємо одноголосно. У всіх є бажання працювати, кожен депутат хоче щось зробити для своїх земляків і це головне.
- Кажуть, що сільські бюджети здебільшого використовують на зарплати. Підтвердіть чи спростуйте це.
- Можу тільки спростувати такі чутки. Приведу приклад. У поточному році маємо сільський бюджет приблизно мільйон гривень. З них ми спрямували близько 350 тисяч - на субвенції районній лікарні, центру первинної медико-санітарної допомоги району, освіті, 170 тисяч - на ремонт доріг, ще 140 тисяч - на реконструкцію братської могили у селі Глибокому. Ось вам і показник, куди ми поділи бюджетні кошти. На зарплати працівникам сільради і будинку культури ми витрачаємо всього близько двадцяти відсотків.
- Те, що вам вдалося реалізувати, ніяк не вкладається в рамки вашого бюджету. Розумію, що не обійшлося без меценатів, як нині модно говорити. Кому хочете подякувати?
- Дійсно, з багатьох питань у нас найпершими помічниками є сільгоспвиробники. Назву найголовніші - ремонти доріг та об’єктів соціальної сфери. А до кого нам звернутися, коли треба розчистити дороги взимку, чи допомогти школі та дитсадку у придбанні чогось найнеобхіднішого - звичайно, до наших небайдужих господарників - Сергія Ремеза (ФГ «РИС-К»), Олександра Олійника (ФГ «Сімфо») та Анатолія Карпусенка (ТОВ «Мар’ївське»). Щиросердне їм спасибі від мене особисто і від громади.
- Скажіть, чи ефективно співпрацюєте із районною владою, чи маєте взаєморозуміння? З ким найбільше доводиться спілкуватися?
- Знаходжу порозуміння з керівництвом районної ради та районної державної адміністрації, що дає змогу виробляти чітке бачення та механізми удосконалення розвитку сільської громади. Співпрацюю із виконавчим апаратом районної ради, практично з усіма структурними підрозділами райдержадміністрації - десь потрібна допомога, десь консультація. Частими гостями ми, сільські голови, у працівників організаційного відділу на чолі з Ольгою Покорою. «Грошові» питання вирішуємо безпосередньо із начальником фінансового управління Іриною Левченко.  З багатьох питань життєдіяльності територій тримаємо зв’язок із першим заступником голови райдержадміністрації Юрієм Ковалем. Головне, щоб ми на всіх рівнях пам’ятали одне: у нас є величезний обов’язок перед  людьми – і це найголовніше, і про це не слід забувати. 
- Розкажіть, будь ласка, про свою громадську посаду - заступника старости сільських голів?
- Скажу чесно, що це добра традиція сільських і селищних голів Олександрійщини - мати свого координатора, який би об’єднував у єдине русло думки і міркування очільників територіальних громад. Ви у попередньому номері розповідали про Миколу Павловича Сироватку, який очолює Ізмайлівську сільську раду з 1990 року, і є нашим беззмінним старостою. Маю честь бути його заступником протягом семи років. Вважаю дуже важливим, щоб керівники органів місцевого самоврядування зустрічалися, спілкувалися, відпрацьовували єдину позицію. Якихось обов’язків я не маю, спільно із старостою збираємо колег на свої наради, вітаємо іменинників, ділимося досвідом з молодими очільниками територій. Доволі часто вони телефонують щодо окремих вимог законодавства, бюджетних питань, субвенцій - завжди радий підказати, допомогти.
- Словом, сільські голови, мов пальці однієї руки, разом - сила. Але незабаром ситуація може кардинально змінитися. Як ставитеся до процесу децентралізації влади і об’єднання громад?
- Стосовно децентралізації влади налаштований позитивно. Влада і кошти на місцях повинні належати громаді, а не Києву, де засідають сотні тисяч чиновницького апарату і кожен намагається щось увірвати для себе і своїх оточуючих. Про це ми чуємо і бачимо щодня. Щодо об’єднання місцевих громад моя позиція дуже поміркована. У нас звикли «рубати» все з плеча. Візьмемо історію. У Польщі цей процес проходив у два етапи протягом восьми років. Швеція рухалася у напрямку зміни територіального устрою протягом сорока років. А в Україні що хочуть? Один раз рубонули - і вже немає Недогарської, Ізмайлівської, Лікарівської сільських рад, а є щось об’єднане, повноваження якого досі чітко не визначені.
Хотів би, щоб нас розуміли правильно. Ми не тримаємося за свої посади. Але давайте міркувати логічно. Недогарська громада має п’ять населених пунктів, серед яких Вільний Посад, де мешкають 53 жителі. Людей небагато, але ми туди підвели природний газ, відремонтували дорогу. Виникає запитання: якщо в об’єднаній громаді буде 44 населених пункти, у тому числі великі селища з їхніми проблемами, то чи буде хтось думати про хутір із п’ятдесятьма жителями?
І в продовження. Законом України про добровільне об’єднання громад чітко не визначено, на якій території буде свій староста. Виходить, що староста може бути в кожному селі - хоч великому, хоч маленькому. І що, всім платити зарплатню? Бо староста на громадських засадах - це, вибачте, утопія.
- І, насамкінець, чого побажаєте своїм колегам у переддень професійного свята?
- Щиро вітаю усіх працівників місцевого самоврядування Олександрійщини. Сердечно бажаю міцного здоров’я, прекрасної «погоди» у ваших домівках, щирих і добрих друзів, віри у щасливе майбуття нашого квітучого і неповторного  краю. Робіть людям добро, допомагайте один одному, бажайте сусідові благополуччя, частіше посміхайтеся і дякуйте Богові за кожні хвилини вашого життя. Бо життя – це диво. Насолоджуйтесь ним.
- Дякую вам за змістовну розмову. З наступаючим святом і вас. Хай все задумане справдиться.
Спілкувалася О. СТОРЧОВА.