Напевно, немає в Україні людини, яка б не знала про жахливу
катастрофу, що сталася на нашій землі в
ніч на 26 квітня 1986 року. Її наслідки
й досі, через 30 років, непоправно
великі. Спричинена вибухом і подальшим
руйнуванням четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, ця
страшна трагедія планетарного масштабу
відбилася на житті мільйонів людей та
майбутньому сучасної України.
Мешканці міст, сіл і селищ, які
потрапили в зону відселення, в більшості своїй були вимушені покинути свої рідні домівки, розлетівшись по території
великої країни, як осіннє листя під час бурі. Так сталося і з
жителями села Калинівка Народицького району Житомирської області. Більшість
його жителів переселилися на
Олександрійщину, де для них спеціально
збудували село Бутівське.
Ті часи пригадує Василь
Заріцький. У 1986 році він працював сільським головою Калинівки, населеного
пункту, який потрапив в зону радіаційного ураження, нині пенсіонер.
- Коли ж ми отримали дозиметри та
провели заміри радіаційного фону, виявилось, що рівень радіації в кілька разів
перевищує допустиму норму, і ми тричі на добу робили заміри в селах, що входили
до сільської ради, та передавали інформацію у вищестоящі інстанції, – розповідає
Василь Заріцький.
Мешканців села попередили про
безумовне, абсолютне виселення населених пунктів сільської ради, яке в підсумку
тривало більш, як півроку. За цей час Калинівку відвідали представники обласної
влади Кіровоградщини та запропонували оселитися на території Олександрійського
району, де переселенців з зони
відчуження зустріли з відкритою душею.
Як згадує тодішній сільський
голова Калинівки, він відвідав місцину, яка згодом стала селом Бутівське, та в
той час там не було жодного поселення, а лише поля. Відтак, коли більшість
жителів дали згоду, почалося будівництво населеного пункту на Олександрійщині.
Влада робила все можливе, щоб забезпечити мешканців житлом, воно будувалося за
державний кошт і в підсумку більшості переселенців, які переїхали до
Бутівського, були надані придатні до життя будинки. З мешканців Калинівської
сільської ради компактно розселились на території сіл Покрище, Приворіття,
Лисівка Житомирської області та більшість переїхали на Кіровоградщину.
- Переселялися поодинці, сім’ями, цілими юрбами їхали до родичів, ще було компактне переселення до нових населених пунктів, як в Житомирській, так і в інших областях країни, ми їхали на Кіровоградщину, адже бачили перспективу розвитку і проживання, – ділиться спогадами інший переселенець, нині директор Бутівської школи Василь Дмитренко.
У ті часи, як і зараз, він
працював директором школи в одному з сіл
Народицького району. Після катастрофи переїхав спочатку в рідну Калинівку, де
народився, потім вже разом з рідними відселився до Бутівського.
Такі випробування долі спіткали
усіх мешканців села Калинівка Житомирської області. Вони покидали рідні
домівки, уникаючи страшних наслідків радіаційного забруднення, щоб оселитися на
гостинній Олександрійщині. Село з’явилося фактично серед степу, тому його новим
мешканцям довелося все починати з нуля.
Тут розбудовували інфраструктуру, садили дерева, облаштовували городи,
квітники, подвір’я, будували господарські будівлі, щоб розводити свійських
тварин. Було важко змиритися з тим, говорили тоді калинівці, що поряд немає
багатих на гриби, ягоди і дичину безкраїх лісових територій. Степова зона була
не така приваблива, як звичні очам краєвиди Житомирщини. Тож з часом серед
жителів Бутівського були й такі, хто залишив свої нові домівки у пошуках кращого
життя, переїхавши до більших населених
пунктів, сіл району чи в міста. На щастя, село і зараз є досить велелюдним, тут
діти ходять до школи, працюють землероби, а його жителі радіють, що мають на
цій землі свій затишний мальовничий
куточок, який створили, фактично, власними руками.
Сьогодні в Олександрійському
районі проживають 426 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської
катастрофи, зокрема 223 людини належать до категорії потерпілих, яка включає в себе переселенців з
зони відчуження.
Давидов Олександр