Це треба всім розуміти

15 лютого Україна вшановує учасників бойових дій на території інших держав, а також відзначає день виведення радянських військ з Афганістану.
Воїни-інтернаціоналісти. Яка нелегка і водночас відповідальна місія лягла на їх плечі. І вони з честю виконали свій військовий обов’язок, зробили все, що могли, щоб зберегти мир і подарувати людям свободу та надію на кращу долю. Доля розпорядилася так, що я був призваний служити у Військово-Морський флот на півночі колишнього СРСР. Строкову службу проходив на  авіанесучому крейсері «Київ»,  атомному ракетному крейсері «Кіров». Понадстрокову службу – на  протичовновому кораблі типу «Альбатрос-МПК». Проходив бойову службу біля берегів Куби. Довелося побувати в двох океанах і дев’яти морях. 

На початку 80-х років минулого століття був направлений на побережжя Атлантичного океану до Республіки Ангола. Можна лише уявити, що значить попасти з півночі в тропіки. Там, в Анголі, мені довелося без відпустки перебувати один рік і сім місяців.  Тоді для багатьох моїх товаришів не існувало більш святого поняття, ніж Честь і Обов’язок. Ми розуміли, що були там, куди нас покликав час. Тепер вже мало хто знає про ті події, які відбувалися в Анголі. Тропічний клімат, тропічні ліси, які поступово переходять в савану. Надра країни багаті на алмази, золото, уран, мідь. Але  по кілька разів на рік змінювалася в ній влада. Постійні міжусобиці, що не могло не позначитися на апетиті політиків того часу, які постійно організовували криваві бійні, правду про які тривалий час приховували. Це були чужі й жорстокі розбірки із зброєю за розподіл зони впливу між зверх державами. Та від цього страждали місцеві жителі. Але нашої провини в тому не було. Ми волею долі опинилися в Африці й виконували свій військовий обов’язок. Тоді радянські військовослужбовці перебували в Анголі на нелегальному становищі, без імен і звань. Від керівництва існував суворий неписаний закон про неможливість слова – полон. І ми під маскою інструктора зенітно-ракетного комплексу і на морі, і на суші з гідністю виконували свій інтернаціональний обов’язок.  Доводилося тралити узбережжя від мін, супроводжувати до нейтральних вод цивільні кораблі. На базі охороняли наші відомства, радянських цивільних інженерів і робітників. Всякого довелося пережити в цих умовах. Болісно було втрачати своїх бойових товаришів, зниклих безвісти. Сотні наших співвітчизників проходили службу на території Анголи й дуже часто з багатьох її куточків приходив «вантаж-200», від якого давив невідступний душевний біль, щеміло серце. Тяжкі спогади залишила для мене Ангола. Із нашої групи з 24 чоловік, які були направлені у «відрядження», додому у Союз повернулося 17. Один пропав безвісти. Там, в Анголі, я пізнав, що таке безкорисна чоловіча дружба. І хоч ми були родом з неіснуючої зараз країни – Радянський Союз, ми цим гордимося. Гордимося тому, що за нашу мужність, професіоналізм і гуманізм місцеве населення з вдячністю й повагою до нас ставилося, чого не можна було сказати про представників інших країн, які перебували там.
Після Анголи мені ще чотири з половиною роки довелося служити на  надводних кораблях Північного флоту. Проходив службу в Баренцевому, Норвезькому морях. Після звільнення працював дільничним інспектором міліції при Олександрійському РВ УМВС України в Кіровоградській області.
Насамкінець, хочу звернутися до всіх колишніх учасників бойових дій на території інших держав. Я, як і всі вони, розумію, що люди, обпалені війною, особливо гостро відчувають такі важливі суспільні цінності, як мир і злагода. У них, як ні в кого іншого, загострене почуття справедливості. І це всім треба розуміти. Пам’ять про загиблих друзів, всі спогади, які постійно у твоїй голові, неможливо забути. Тож не даремно цього дня, 15 лютого, всі ветерани афганської та інших локальних воєн, збираються біля святих для них місць. Кладуть квіти до обелісків та пам’ятників, а після спогадів – обов’язковий тост – «за тих».
Від усього серця бажаю вам, мої земляки, вашим родинам міцного здоров’я, мирного неба, щастя й добра. А як кажуть моряки, бажаю вам сім футів під кілем.

З повагою, гвардії мічман, а нині Андріївський сільський голова Віктор Близнюк (Сільський вісник, 2011, 12 лютого).