Торік трудові звитяги Таїсії Тімченко (на фото)були вперше суттєво відзначені занесенням на районну Дошку пошани. Але вона особисто вважає, що це не лише її здобутки, а досягнення її родини, бо багато років поспіль працює з чоловіком — Анатолієм. Він очолює Щасливську дільницю ветеринарної медицини, а вона працює там фельдшером.
Сама ж Таїса розповідає, що родом з села Деревчин Шаргородського району Вінницької області. Після школи вступила до Олександрійського аграрного технікуму, де навчалася на ветфельдшера.
«Дану сферу обрала не випадково, — продовжує жінка, — бо сестри — Оксана і Раїса — пішли у медицину, обидві працюють медсестрами. А я за їхнім прикладом пішла в аналогічну галузь, бо дуже любила тварин. У 1986 році поїхала від батьків на навчання до Олександрії. Мріяла вивчитися на гарного ветфельдшера, і за 2,5 роки це стало реальністю. Потім на практику мене направили у КСП ім. Петровського у Добронадіївку. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Анатолієм. Він уже не один рік працював ветеринарним лікарем. Мав дві освіти — технічну і вищу. Наприкінці 80-х він зробив мені пропозицію і я погодилася. Так переїхала у Добронадіївку, де мешкаю понад 30 років. Сам же Анатолій переїхав сюди із Макіївки, що на Донеччині. У цьому селі колись жила його бабуся і по смерті залишила спадок. Здобувши фах, Анатолій перебрався на свою малу батьківщину. Тут разом і зажили. Виростили і виховали сина Дмитра. Любимо невістку Олену і єдиного онука Данилка».
Пліч-о-пліч Анатолій з Таїсією понад три десятиліття. І це стосується не лише їхньої родини, а й фаху. Спершу разом пропрацювали у колгоспі, а коли наприкінці 90-х його землі розпаювали, то удвох перейшли до Щасливської ветеринарної дільниці. Обоє працюють під умілим керівництвом начальника районного управління ветеринарної медицини — Станіслава Лум’яника.
Анатолій — усі роки незмінний завідувач дільниці, а Таїсія — його права рука — ветфельдшер. Удвох обслуговують дві сільські ради — Щасливську і Добронадіївську. Загалом під їхньою опікою близько семисот дворів, а це шість сіл — Щасливе, Добронадіївку, Зелений Гай, Зелений Барвінок, Катеринівку та Медове. До своїх маленьких і великих «пацієнтів» зазвичай дістаються власним транспортом. Мають у своєму користуванні старенькі «Жигулі», мотоцикла та парочку велосипедів.
Таїсія Павлівна наголошує, що коли прийшли з чоловіком працювати на дільницю, то навантаження на них було значно більше. «Люди тримали худобу і вважали це нормою. У самому Щасливому було три череди, а в них 150 корів, у Добронадіївці — 90, а Медовому — 50. Але за ці роки — тобто останні два десятиліття — ця кількість суттєво зменшилася. Можна сказати, що утричі. А все тому, що молодь із наших сіл виїхала, а старше покоління вимирає і за станом здоров’я утримувати домашнє господарство не в змозі. Тому зараз на дві сільські ради у нас близько 80 корів і стільки ж свиней, з півтори сотні кіз та три тисячі різноманітної птиці. Це вже небагато, якщо порівнювати».
Що стосується лікування тварин, то до Анатолія і Таїсії люди найчастіше звертаються для їхньої дегельмінтизації чи щеплень проти сказу. І тому, скільки ті працюють, у них не було випадків, щоб тварини хворіли на цю страшну хворобу. Паралельно ж проводять ідентифікацію телят та кастрацію кабанчиків. Актуальною ж ідентифікація стала у зв’язку з запровадженням і виплатою державної дотації на телят. Тільки з початку цього року ветеринари зробили вже десять паспортів, бо без цього дотаційні кошти господарям не отримати.
До своїх маленьких «пацієнтів» Тімченки найчастіше виїжджають самі. Мають всі необхідні медикаменти, що дозволяють подолати різні недуги. Є і антибіотики, і внутрішньовенні препарати та різноманітні біодобавки для підкормки. Ці послуги люди в селах оплачують за встановленими районною ветлікарнею тарифами.
«Раніше ми працювали у колгоспі і опікувалися свинофермами та корівниками, — продовжує Таїса. — Такі були в Медовому, Зеленому Барвінку та Катеринівці. Але не збереглися, і приватних тваринницьких господарств на території наших сільських рад зараз немає. Тому ми обслуговуємо лише приватний сектор».
Самі ж Тімченки свого часу тримали вдома чимале господарство. Але тепер мають у своєму дворі лише дві кози і трьох козенят, пару поросят і з десяток курей. «У нас гарна садиба і багато років поспіль своє господарство. Обробляємо двадцять соток городу. Окрім того, я не один рік задіяна у сільській самодіяльності — є учасницею вокального гурту в Добронадіївському будинку культури. Чоловік пару років тому грав на акордеоні, а потім набридло. Син Дмитро, на жаль, не пішов нашими стопами, бо працює залізничником, але невісточка Олена — медсестра. Родина у нас досить дружна і ми все робимо гуртом, — каже Таїса, і вихваляє Анатолія, який у неї на всі руки майстер. — Він все по господарству може полагодити — і необхідні зварювальні роботи провести, і електромережу полагодити, і все, що потрібно. Тож у дворі є справжній господар і це не може не радувати!»