Багаторазовий чемпіон міста Києва, кандидат у майстри спорту Дмитро Примак почав працювати у селі Попельнастому тренером з боксу. Дмитро Сергійович дипломований спеціаліст, свого часу закінчив Київський інститут фізкультури. Сьогодні він живе і працює на Олександрійщині, у селі Попельнастому.
Тут разом з друзями, працівниками реабілітаційного центру «Ковчег спасіння» він будував церкву. Село і люди сподобалися, і через деякий час стали близькими його серцю. Наприкінці літа Дмитро проявив ініціативу, і запропонував Олегу Волянському, Попельнастівському сільському голові, відкрити секцію боксу. Як згадує Олег Володимирович, пропозиція була дещо несподівана. Але після зустрічі і серйозної розмови в кабінеті голови та обговорення з депутатами — пропозицію взяли до реалізації. Пройшло лише декілька тижнів, і ідея почала втілюватися у життя. Розглядалося декілька варіантів приміщень, вирішувались інші організаційні питання.
Тренер тим часом зустрічався з дітьми і виявляв бажаючих займатися боксом. Коли стало зрозуміло, що батьки і діти позитивно сприйняли його пропозицію, за кошти попельнастівської сільської ради закупили відповідне спорядження. Це п’ять боксерських мішків, 15 боксерських і 15 снарядних рукавиць, 15 шоломів, 9 футбольних м’ячів і 15 скакалок, а також відповідно капи і спортивні бинти, на суму близько 50 тисяч гривень. Ось у такому темпі все відбувалося. А вже з 1-го жовтня секція відкрилася і почалися тренування.
Заняття відбуваються тричі на тиждень в одному з залів Будинку культури. У ньому ще раніше були встановлені дзеркала, які стали у пригоді не тільки хореографічному колективу, але й спортсменам. Тут працює опалення, є вода і внутрішні туалети. Тож тричі на тиждень дві групи по 10 чоловік у кожній проводять з користю свій вільний час після уроків. Тренер Дмитро Примак нині працює від районної ДЮСШ «Колос» (директор Ю. М. Котов).
«Безумовно, всі діти пройшли відповідне медичне обстеження… Проте, крім нормального здоров’я і бажання, у спорті (як і в будь-якій справі!) треба мати ще й сильну волю та твердий характер. На сьогодні не всі з цим впоралися, і дехто вже пішов… Стався, — як каже тренер, — «природний відбір. Мрії зіткнулися з реаліями життя, а спорт — це важка щоденна праця, і шлях до успіху важкий та тернистий. Зрозуміти це, декому, теж було корисно!».
Я побував на одному з вечірніх тренувань боксерської секції. Ось біля зеркала стоїть і поправляє волосся дівчина… Але що це? На її руках боксерські рукавички? Так, разом з хлопцями, тут також тренуються дівчата, двоє дівчат-сестер. Як цікаво! А на уроках літератури у мене вони такі тихенькі…
Розпочинається тренування по-діловому, лінійка, шикування, рапорт чергового і перше питання від тренера — «Як справи у школі?». На тренуванні, попри серйозне навантаження і швидкий темп, панує весела, доброзичлива атмосфера. Під час невеличких, але регулярних перерв діти і тренер спілкуються, шуткують. Дивлюся, як вони обступають його, як допомагають один — одному прилаштувати спорядження, як поправляють захисні шоломи, перевіряють взуття… Тренування знову продовжується і Дмитро Сергійович знаходить час підійти до кожного і попрацювати індивідуально.
Футболки вже мокрі від поту, але обличчя дітей щасливі… У коридорі їх чекають батьки, гомонять між собою, кажуть, що дітям подобається. А раз — так, то витрачають час і возять своїх дітей, (а буває по черзі з сусідських) на тренування, бо декому пішки ходити далеко — недаремно.
Зрозуміло, що не всі стануть майбутніми чемпіонами. Але здоровий спосіб життя і навички наполегливої праці над своїм тілом і духом діти назавжди візьмуть з собою у своє доросле життя. Попельнастівська секція боксу — лише перша серйозна сходинка до життєвих перемог. Побажаємо ж їм у цьому успіху.