Минулого тижня журналісти «Сільського вісника» відвідали знакове підприємство регіону — Олександрійський цукровий завод. Під час візиту оглянули виробництво цукру й бурячного жому. Та поспілкувалися із представн
Минулого тижня журналісти «Сільського вісника» відвідали знакове підприємство регіону — Олександрійський цукровий завод. Під час візиту оглянули виробництво цукру й бурячного жому. Та поспілкувалися із представниками трудових династій.
Про тонкощі цукроварної справи династії у другому поколінні розповів 31-річний Руслан Жовна. Чи не все життя заводу присвячують його батьки, але мама нещодавно пішла на пенсію. Руслан і сам майже десять років тут працює. Зараз обіймає посаду головного механіка заводу. Цьогоріч відзначений занесенням на районну дошку пошани.
«Нині гаряча пора не тільки для власників солодких коренів, поля яких зайняті цукровими буряками, але й у переробників цієї цінної харчової сировини, — говорить Руслан. — Важливо все вчасно переробити та забезпечити споживачів якісною продукцією. У нас же гаряча пора триває майже 3 місяці».
Сьогодні до ТОВ «Олександрійського цукрового заводу» тягнеться вервечка великотоннажних автомобілів із буряком. Їх вчасно всі зсипають у кагати та подають на виробництво. Завод працює безперебійно. Цим важливим питанням Руслан Жовна, зокрема, й опікується. Його першочергове завдання — забезпечити справність усіх приладів, систем та всього наявного устаткування.
Свою діяльність на підприємстві він починав майстром сировинної лабораторії. Працював спершу у дві зміни, де в кожній було по 70 осіб. Так три роки займався наладкою контрольно-вимірювальних приладів і автоматики. Потім його запросили очолити бурякопереробний відділ. Він згодився і стільки ж часу там пропрацював. Має досвід роботи у ремонтній бригаді й останні кілька років працює головним механіком заводу. У його підпорядкуванні — 8 майстрів. Гуртом опікуються наладкою устаткування на семи відділеннях. Хоча у сезон цукроваріння його служба загалом налічує 75 осіб. Він охоче про всіх розповідає.
Але його історія насамперед захоплююча тим, що й батько й мати Руслана — цукровари. Батько — 65-річний Григорій Маркович — понад 30 років працює тут слюсарем, а мама — 55-річна Меланія Семенівна теж чи не все життя пропрацювала спеціалістом у вапняному відділені, зараз — домогосподарка і вокалістка цукрозаводського хору «Надія». Підприємство вся родина вважає другою домівкою.
Руслан нині гордий тим, що цього року завод першим в області розпочав сезон переробки солодких коренів, щоденна норма яких сягає 3,5 тис. тонн. Також він пишається злагодженою роботою свого колективу, бо всі ритмічно виконують виробничу програму. Найбільшим стимулом називає поступову модернізацію всіх заводських процесів. За останній рік, з його слів, реставровано транспортну систему дифузійного апарату та встановлено спеціальний сучасний плазморіз. «Це полегшує роботу працівників та дозволяє поступово збільшувати заводські потужності. На оновлення різних систем кожного року виділяються чималі кошти. І керівництво заводу, і підлеглі завжди працюють в унісон», — підкреслює він наостанок.