Більше 13 років Ніна Лазаренко (на фото) з Протопопівки віддала роботі в бібліотечній системі. За цей час на шляху було всього: ознайомлення з тисячами книг, їх опис, цікаві зустрічі, навчання та багато іншого.
Один день у новій професії. Такою стала наша зустріч, що відбулася тиждень тому. Цілком випадкова, але у переддень професійного свята — Всеукраїнського дня бібліотек. Мені вдалося побачити і зрозуміти, у яких умовах нині живуть бібліотекарі, як працюють, скільки заробляють, та як відпочивають.
Перший для мене сюрприз, що мешканці Протопопівки, хоч і не надто активно, але продовжують ходити у бібліотеку.
Заклад популярний здебільшого серед школярів та пенсіонерів. За книгами вони приходять до сільського Будинку культури — саме там вона і розташована.
«Колись у селі їх було дві. Потім розформували і лишилася тільки існуюча, — говорить Ніна Михайлівна. — Перша започаткована у далекому 1947 році, одразу після війни. Кілька разів переносилася з одного приміщення в інше. Тепер живе у місцевому Будинку культури. Приміщення не нове і потребує ремонту. Опалення клубне. Але іншого, більш пристосованого, місяця немає.
Загальний книжковий фонд у нас налічує 10 тис. примірників. Це переважно галузева, довідкова та художня література для дорослих і дітей».
Вперше у Протопопівці бібліотеку започаткував тодішній сільський голова Василь Федосійович Рожман. Його ініціативу розділили сільські вчителі. «Тоді не було телебачення й газет, тому заклад лишався єдиним просвітнім центром, — продовжує Ніна Михайлівна. — Перші книги, які у ньому з’являлися — подаровані селянами. Переважна більшість — сільськогосподарської тематики. Держава ж тоді забезпечувала бібліотеку тільки творами Володимира Леніна та Карла Маркса, а також галузевими — про вирощування кукурудзи, проса й інших зернових. Згодом, у 60-ті роки, у фондах вже з’являлася художня література. Зараз її вдосталь. І вона найбільш популярна».
У всіх бібліотекарів є плани роботи з читачами. У Ніни теж, і вона їх завжди виконує. Та прагне, щоб плани були реалізовані не лише на папері, а й — у реальному житті. Загалом обслуговує 750 читачів — мешканців двох сіл — Протопопівки та Діброви. П’ять осіб навідує вдома. Каже, що для декого бібліотека давно стала центром громадської активності. Там є інтернет. А ноутбук для закладу не так давно придбала сільська рада.
Як на мене, то Протопопівська бібліотека — не щось нудне, застаріле, радянське. Вона, як оаза, у захаращеному приміщенні сільського клубу. Давно стала інформаційним центром, хоча з розвитком сучасних інформаційних технологій втратила свою актуальність. Тут особливо цікаво лише тим, хто любить літературу і великі полиці трішки запилених книг. Може таких людей у селі і небагато, але вони є. І Ніна Лазаренко працює для них. Має за свю працю невелику мінімальну винагороду. Та роботу свою поєднує з дозвіллям. При нагоді додатково навчається і підвищує свій рівень.