Родину Григорія та Алли Артемчуків у Березівці, без перебільшення, знають усі. Він — колишній військовий, але зараз на пенсії, а вона — діючий фельдшер. Цих людей тут поважають, адже чи не кожен зобов’язаний Аллі Євгенівні (на фото) здоров’ям, а подекуди й життям. Вона фельдшер з 50-річним стажем і ця історія про неї.
Останні 2 роки Алла Євгенівна — завідувачка Березівського ФАПу. Обслуговує 565 пацієнтів, з яких 73 дитини. Для місцевих вона — і лікар, і вчитель, і батько з матір’ю… На плечах саме цієї привітної жінки — турбота про здоров’я всього села. А робота у Березівці набагато важча, ніж в Олександрії. Село розкидане на 3—4 кілометри, і дістатися у деякі куточки непросто. А допомогу людям медик надає у будь-який час дня і ночі, незважаючи на примхи погоди.
«Більшість жителів у нас пенсіонери й викликають частенько, — каже Алла. — Навіть під час короткотривалих відпусток мені телефонують. Консультую. Маю бути готовою до всього. У самому ж ФАПі є медичне обладнання для надання першої невідкладної допомоги, перев`язочний матеріал, ваги для немовлят, тощо. Працює заклад щодня, крім неділі. Люди йдуть із задоволенням. Там чисто і затишно, є необхідні ліки».
Сама Алла Євгенівна родом із Житомирщини. Там закінчила місцеве медучилище. Коли вийшла заміж, переїхала до Олександрії, де служив її чоловік. Потім разом з ним рік була в Афгані, де працювала медсестрою. Є учасницею бойових дій. У Березівці має дачу. Живе тут більшу частину життя, бо пропрацювала завідуючою пункту здоров’я на Костянтинівському вуглерозрізі. Та, коли пішла на пенсію і звільнилася, то кілька років пробула вдома. А потім березівчани, які її добре знають, просили, аби працевлаштувалася у ФАП, бо працювати було нікому. Не вагаючись — пішла. Так і промайнуло 2 роки. Зараз Григорій та Алла мешкають у Березівці. Мають єдину доньку Олену, яка, як і мама, медик, — працює акушером. Виховали єдиного онука Максима, він — рятувальник.
«Березівчани можуть отримати медичну допомогу на місці, а можуть їхати за 10 км. до районної лікарні, — говорить фельдшер. — У нас невелике приміщення, але слугує і приймальним відділенням і маніпуляціною. Все точно так, як і в інших ФАПах. За графіком сюди приїздять вузькоспеціалізовані фахівці. Я ж надаю першу невідкладну допомогу (наприклад: зняти головний біль, уповільнити серцебиття, знизити температуру, вгамувати шлунок тощо), обслуговую матусь із новонародженими дітьми, інвалідів. Виклики приймаю не лише у робочий 8-годинний час, бо всяке буває. Але у складних випадках люди викликають«швидку». Є ж й інший бік медалі, досить небезпечний, коли хворі самі собі призначають лікування без консультації лікаря. У такому випадку завжди складніше. Але негаразди всі вирішую».
Треба сказати, що завідуючу сільчани дуже люблять. Кажуть, що на пенсію не відпускають, просять забути про вік і працювати далі. Кадри, звісно, немолоді, але на них нині і тримається сільська медицина. Працює ж Алла Євгенівна сьогодні разом із молодшою медсестрою Галиною Потабрик. У двох людей обслуговують. Робота непроста, але завжди жінки разом на своєму «бойовому посту». Там — у будь-який час доби, хоча, як і всі ми, мають право на відпочинок, дозвілля й особисті справи.