Тричі на тиждень 74-річний пенсіонер із Нової Праги В’ячеслав Васільков поспішає на місцеві тренування з волейболу. Понад двадцять років він активний учасник Новопразького фізично-спортивного клубу. За віком – найповажніший. І найактивніший, хоча останнім часом здоров’я трішки підводить, бо страждає Семенович на цукровий діабет – та улюблене хобі не полишає. Має гарну фізичну форму. Плюс – дуже захоплюється риболовлею.
Народився В’ячеслав у родині військових у селі Банне на Донеччині. Його батьки часто переїздили. Черговим місцем дислокації стала Нова Прага. Тут у далекому 1951-му родина Васількових пускає своє коріння. 7-річний Славко йде до школи й першачком захоплюється легкою атлетикою, волейболом та футболом. А після її закінчення, вступає у Криворізьке ПТУ № 5. Там паралельно з навчанням цікавиться боксом і відвідує місцеве спортивне товариство. За час тренувань досягає вершин спортивної майстерності. Отримує І-й спортивний розряд з боксу. Здобув І-е місце у Всеукраїнських змаганнях серед юніорів.
Опанувавши професію екскаваторника у Кривому Розі, В’ячеслав Семенович працював на багатьох новобудовах колишнього УРСР. Але разом із тим, не полишав спортивних уподобань. За будь-яких обставин, поєднував хобі й роботу.
У 28 років у Новій Празі він знайомиться із милою й симпатичною дівчиною Аллою, з якою побрався і крокує пліч-о-пліч по цей день. Не один рік наш герой працював прохідником на шахті «Верболозівська», а його Аллочка – секретарем у місцевій школі.
У чудовій спортивній родині зростало два сини – старший Анатолій, який зараз мешкає у Росії і, наслідуючи свого діда, присвятив себе військовій справі, та молодший Олександр – працює охоронцем у Новопразькому НВК. В’ячеслав та Алла разом дочекалися онуків.
Щодень-щодва життя змінюється, але Семенович ніколи не зраджує своїм вподобанням. Непереборний життєлюб і оптиміст!
«Без поважних причин не пропустив жодного заняття з волейболу, – говорить тренер клубу Микола Бугайов. – Він – людина невичерпної енергії та молодецького запалу. Гарний приклад для наслідування й переймання досвіду. Боксом останнє десятиліття не займається, але навчав місцеву молодь навичкам самозахисту.
Дуже активний у всіх громадських починаннях. Неймовірно любить волейбол і займається з нами у центральному парку, де спеціально облаштований спортивний майданчик. Має також молодшого 60-річного брата Володимира, який теж усе життя у спорті. Обоє вважають, що поки є сили й наснага – варто займатися, бо життя швидкоплинне і треба взяти від нього все найкраще».
Отож бажаємо братам Васільковим спортивного довголіття й рухової активності. Обіцяємо у наступних публікаціях розповісти про молодшого Володимира.