Коли верстався номер, стало відомо, що у Червоній Кам’янці стався громадський протест проти рішення сільських депутатів про виділення земельної ділянки під будівництво сміттєпереробного заводу. Нагадаємо, що таке рішення депутати ухвалили ще у квітні поточного року з тим, щоб розпочати пошук інвестора, який захоче збудувати таке підприємство на території Олександрійського району. За задумом ініціатора питання – сільського голови Тетяни Бессараб, у перспективі таке будівництво могло б забезпечити людей робочими місцями і зрештою вирішити низку місцевих екологічних проблем: наявність стихійних сміттєзвалищ, що забруднюють наші родючі чорноземи.
Безперечно, таке рішення віталось би у цивілізованій країні, де люди розуміють силу науки і технологій, що приходять на допомогу людству і вирішують екологічні та техногенні проблеми, що виникають в результаті антропогенної діяльності людини. У цивілізованій країні це так і працює, але не в Україні, яка ще залишається диким полем, і де мешкають люди, що ладні ігнорувати усі цивілізаційні процеси і не зважати на те, що світ стрімко рухається вперед.
Через таких, як вони, Україна продовжує бути відсталою країною, де рішення ухвалює вулиця, а не компетентні і розумні люди. Під тиском місцевих крикунів депутати Червонокам’янської сільської ради 10 травня відмінили своє рішення про виділення землі під будівництво сміттєпереробного заводу. Як з’ясувалося, громадський протест у Червоній Кам’янці фактично благословив керівник місцевого господарства, депутат районної ради Михайло Гончаренко. Чому? – ми спробували з’ясувати. Ось що він повідомив газеті «Сільський вісник»:
«На попередній сесії депутати проголосували за виділення землі під смітник, однак не знали, що мета цього рішення інша. Земля виділялася під будівництво сміттєпереробного заводу, – розповідає Михайло Степанович. – Але у Червоній Кам’янці немає необхідного обсягу сміття, аби підприємство працювало наповну. Тому, щоб навіть теоретично будувати таке підприємство, треба звозити сюди сміття з усієї України. Знищимо і всі місцеві дороги. Тому треба було обов’язково прораховувати всі плюси і мінуси даної справи, роз’яснювати людям у чому річ, заспокоїти їх. А натомість – нічого подібного не сталося. І результат не забарився, адже після урочистостей до Дня Перемоги, збурені люди зустрічися з очільницею території і висловили їй свій протест. Не тільки більшість червонокам’янців, а і я особисто вважаю, що смітєпереробне підприємство завдасть школи навколишньому середовищу, і особисто ініціював протест будівництву. Якби іноземні інвестори запропонували громаді спорудження цегляного заводу, або скажімо, як у Травневому - встановлення сонячних панелей, – то це була б суттєво інша справа. Однак такі пропозиції до нас взагалі ще не надходили».