16 травня у Червоній Кам’янці знову було велелюдно і гаряче. Сільський голова Тетяна Бессараб скликала сходку села. Участь у ній за приблизними підрахунками взяли 200 осіб. У призначений час люди зібралися біля сільського будинку культури, а згодом організовано перемістилися всередину. Обговорювали питання згідно з чергою денною. Найперше - що робити з місцевим сміттям, яке потрібно своєчасно збирати, вивозити та справно за це сплачувати кошти. І хто врешті - решт візьметься за цю копітку справу. Це питання набуло актуальності після того, як сільські депутати скасували своє рішення про виділення земельної ділянки під будівництво сміттєпереробного підприємства. Що, між іншим, є лише ідеєю, над втіленням якої треба було б дуже серйозно попрацювати, аби знайти реального інвестора з достойним проектом. Між тим, пристрасті навколо цієї теми й досі вирують. Був на зборах громади і керівник базового підприємства СВК ім. Фрунзе Михайло Гончаренко, який в числі перших розкритикував рішення сільської ради. Проте цього разу свої пропозиції не озвучував. До людей апелювали інші.
На запрошення сільського голови на сходку села приїхали заступник голови Олександрійської РДА Олександр Безкровний і районний еколог Ліна Соколенко, яка фактично й взяла на себе весь негатив невдоволених селян. Невдоволених тим, що еколог начебто намагається просунути у Червоній Кам’янці свій проект з будівництва сміттєпереробного заводу. Люди були налаштовані настільки «проти», що не мали бажання ані слухати аргументи фахівчині, ані всерйоз сприймати те, що вимагає наразі чинне українське законодавство стосовно збирання і переробки твердих побутових відходів. Під впливом попередніх подій, що пов’язані з ухваленням рішення про виділення земельної ділянки під сміттєпереробне підприємство, присутні у залі по черзі вигукували з місця, а то й взагалі - всі разом голосно кричали, перебивали один – одного та виступаючу і зовсім не бажали йти на конструктивний діалог. Аргументуючи тим, що їм це не потрібно. Нехай, мовляв, в інших селах роблять так, як вимагає закон, а ми будемо жити, як звикли. Люди знову і знову повторювали: «Ми проти заводу, і залиште нас у спокої». Авторів таких заяв присутні у залі підтримували бурхливими оплесками. У такій нервовій обстановці до селян так і не звернувся заступник голови Олександрійської РДА Олександр Безкровний.
Натомість апелювати до місцевих жителів продовжувала районний еколог. Утім, після майже півторагодинної словесної перепалки, вагомих рішень сходка так і не ухвалила.
Єдине, про що домовилися, так це провести у селі велике прибирання, щоб позбутися існуючих стихійних сміттєзвалищ. А ще - доручили сільському голові знайти спеціалізовані підприємства, які змогли б вивозити з території села та приватних домоволодінь побутове сміття. Домовилися зустрітися через два тижні, щоб почути від Тетяни Бессараб конкретні пропозиції, що робити зі сміттям.
Сходка завершилася, але повного взаєморозуміння в селі не сталося. Через свої переконання громада все ще поділена навпіл – одні підтримують рух вперед, модернізацію і удосконалення системи поводження з ТПВ, інші – категорично «проти» реальних змін і воліють залишити все, як є. На жаль, таких у селі більшість.
Замість післямови
Сміття у лісопосадках, парках, рівчаках, при дорозі та інших місцях – доволі поширене явище. Жителі наших населених пунктів, у тому числі і Червоної Кам’янки, таку картинку бачать доволі часто. Побутове сміття є повсякденним атрибутом нашого життя. За статистикою, кожен житель продукує від 200 до 300 кг твердих побутових відходів за рік і якщо вивезення сміття у містах є вже налагодженим процесом, то збір сміття у сільській місцевості майже не проводиться. Якщо додати до цього байдужість людей до проблем екології населеного пункту та земель, які його оточують, то не виникає питань чому та як виникають стихійні сміттєзвалища, які загрожують довкіллю і нашому здоров’ю. Як стало зрозуміло під час сходки села, червонокам’янці добре усвідомлюють всю глибину проблеми. Знають, хто де і як створює в селі несанкціоновані смітники. Втім, не розуміють, як треба діяти, з ким співпрацювати, щоб проблема почала вирішуватися.
Який висновок можна зробити з побаченого? Селянам важко домовлятися про щось конструктивне, фактично вони не довіряють один - одному. Це прикро. Тому, на мою думку, щоб народне віче не перетворювалося на балаган, саме так головуючий Олексій Самарін називав те, що відбувається у залі, на сходку села треба йти з конкретними пропозиціями. Крім сільського голови, пропозиції мають надходити від сільських депутатів - вони теж у селі влада, а також від активних жителів. І вже спокійно - без образ і вигуків з місця - обговорювати наболіле. З конкретними висновками і рішеннями. Рішення треба ухвалювати голосуванням, а не криками – хто голосніше, того й правда. А ще - слід обирати вуличкомів з числа активних представників громади. Вони теж надійні помічники місцевої влади. Й утворювати так звані комітети чистоти і системно працювати з людьми у цьому напрямку. Можливо не всім подобається, але за вивезення сміття слід сплачувати гроші. Інакше - економіка не працює і криками тут нічого не вдієш.
Очевидно й те, що без втручання районної влади, вирішити питання комплексно навряд чи вдасться. Вихід тут може бути лише один- утворити спільне для всього району спеціалізоване комунальне підприємство за участі усіх сільських і селищних рад. Для прикладу, лише один сучасний сміттєвоз може коштувати до трьох і більше мільйонів гривень. Ось і думайте, кому по кишені такі витрати. Подужати їх можна лише разом.