Герой нашої сьогоднішньої розповіді з числа тих людей на чию долю випало немало труднощів і випробувань. Довелося на собі відчути голод і холод, здригатися від вибухів гармат, тяжко працювати у воєнні і повоєнні роки. Їхнє покоління відроджувало країну після воєнної розрухи, пережило багато труднощів, болю та втрат і при цьому зберегло гідність, віру, силу духу, любов до рідної землі.
І сьогодні Микола Іванович Сунько з особливим трепетом бере до рук численні нагороди за натхненну працю. Серед них орден Трудової слави ІІІ ст, медалі «За трудову доблесть», «За доблестный труд», «Захисник Вітчизни». До всього ж чимало разів був переможцем соціалістичних змагань і нагороджений нагрудними знаками: «Ударник пятилетки», «Победитель социалистического соревнования», грамотами і цінними подарунками. Звик працювати з повною віддачею, не інакше. Так навчала матуся.
Народився, тоді ще Миколка, 21 лютого 1928 р. у войнівській родині невтомних хліборобів від діда-прадіда – Івана Тимофійовича та Ганни Іванівни. Тож з дитинства пізнав ціну вирощеного хліба. Після колективізації батьки працювали у місцевому колгоспі, виховували двох діток. Ось тільки сімейне щастя було дуже недовготривалим. У тяжкому і голодному 1933 році помер батько. Як давалося матері пережити це горе і продовжувати виховувати синів – знала тільки вона. Та нове лихо, що увірвалося у більшість українських сімей – війна, не обійшло і оселю Суньків. Старшого сина Івана призвали до лав Червоної Армії, а Микола залишився з мамою на окупованій території. Знову голод і холод, тяжка примусова праця. Тому з радістю зустрічали у грудні 1943 року воїнів – визволителів. Одразу після війни хлопчина закінчив сім класів і в 1946 році влаштувався причіпником у тракторну бригаду колгоспу від Користівської МТС. Через рік уже впевнено сів за кермо трактора.
Виконувати свій громадянський і військовий обов’язок Микола Іванович пішов у 1949 році. Служив водієм на далекому острові Сахалін до 1952 року. Затим повернувся у рідне село, де усе життя працював водієм. Не цурався ніякої роботи у колгоспі. Підвозив посівний матеріал до сівалок, забезпечував безперебійну роботу комбайнів, перевозив під час жнив тисячі тонн зерна, як на колгоспний тік, так і на ХПП. Завозив зелену масу для великої рогатої худоби на місцеву ферму. Щороку сотні тонн цукрового буряку вивантажував на цукрозаводі, а звідти віз у колгосп жом. Йому вдалося об’їздити всю Україну та більшу частину Росії, оскільки туди возили на продаж продукцію господарства, а звідти поверталися із будівельними матеріалами, запасними частинами до техніки, обладнанням. І усі ці довгі роки він користувався повагою у керівництва колгоспу, авторитетом серед колег, був хорошим наставником багатьом молодим водіям. Ніколи не відмовляв у допомозі своїм товаришам. Цього працьовитого чоловіка поважали не лише в колективі – свою довіру висловлювали земляки, коли чотирнадцять разів обирали депутатом Войнівської сільської ради, а він відповідав людям своєю активною участю у громадському житті села.
У щоденному бурхливому потоці Микола Іванович винаходив час для відпочинку, аби посидіти біля водойми з вудкою, чи стоптати доріжки у пошуках вуханів, лисиць, птиці. Поки дозволяло здоров’я, був активним рибалкою та мисливцем.
П’ятдесят сім років вірною супутницею, порадницею і підтримкою по життю була дружина Варвара Явтухівна. На весільний рушничок стали вони у 1954 році. Дружина працювала у Войнівському дитячому будинку, а згодом у школі. Разом зростили двійко синів – Віктора і Олександра, дали їм освіту. Вони вже давно стали на ноги і самі досягли пенсійного віку, а дідуся завжди радують четверо внуків і стільки ж правнуків.
І ось прохолодного лютневого дня усією родиною вітали Миколу Івановича із знаменною подією в житті – 90-річчям від дня народження. Радіють рідні, що має такого славного татуся, дідуся і прадідуся, завжди доброзичливого, привітного. Хоч і ходить із ціпком, але має оптимістичний настрій. Не скаржиться на життя, бо було у ньому багато хорошого. Добрий слід полишив і він на рідній землі. Тож прийміть, шановний Миколо Івановичу, вітання зі славним ювілеєм. Здоров’я вам, довголіття, миру і злагоди. Земний уклін і найглибша вдячність Вам, невтомний трудівник.
О. СТОРЧОВА.