До редакції «Сільського вісника» з листом звернувся наш постійний читач, пенсіонер і мешканець села Костянтинівка Володимир Іванович Буша. Чоловік переймається подальшою «долею» пустуючих гуртожитків Олександрійського аграрного коледжу. А також у своєму листі він, зокрема, зазначає: «Владельцем двух зданий техникума вначале было Министерство сельского хозяйства, а теперь Министерство образования Украины. Прошу сделать фотографии двух зданий общежития и обратиться к министру Вадиму Чернышу с просьбой профинансировать затраты: по реконструкции этих зданий под жилье для переселенцев из оккупированных территорий». Аби з’ясувати ситуацію і стан справ з пустуючими приміщеннями, ми звернулися за роз’ясненням до керівника навчального закладу Олександра Бодяко.
«У законі про приватизацію державного майна, - пояснює він, - чітко вказано про заборону продажу, відчуження, передачу чи дарування будь-якого майна, яке належить навчальним закладам. І, дійсно, на даний час все наше майно належить Міністерству освіти України. Ми - не розпорядники, а лише його балансоутримувачі. У нас три гуртожитки, два з яких законсервовані. Один у 1996-му, інший - у 2001-му. Це пов’язано зі зменшенням кількості студентів і будівництвом нового 9-поверхового гуртожитку, що працює й до цього часу. Там мешкає 96 студентів і родини 42-х працівників технікуму. Усі проживають за договорами найму житла».
Олександр Іванович наголошує, що наразі в Україні відсутня документальна база, яка б дозволяла передати це майно в чиюсь власність. «Немає схеми, щоб просто взяти і передати його, - продовжує директор. - Якби вона була, то вже б давно віддали ці гуртожитки місту і не мали б мороки. Міський голова Степан Цапюк декілька разів порушував це питання, бо до нього зверталося керівництво військової частини. Хотіли для військовослужбовців і їхніх родин зробити соціальне житло. Але без документальної бази це неможливо, тому воно і пустує».
Безперечно, пересічній людині зрозуміти це дуже важко. Як так, будівлі руйнуються, коли в нас скільки людей потребує житла?! «Ми неодноразово знаходили інвесторів, але ті, хто готовий вкладати кошти, хочуть отримати кінцевий результат і вигоду для себе. Мати, наприклад, кілька приміщень, бо просто так вкладати гроші ніхто не буде», - каже Олександр Бодяко.
У цьому році аграрний коледж зробив проектно-кошторисну документацію та експертний висновок на запустілі грутожитки і передав їх до Білоцерківського аграрного університету. «Проте експертна комісія, яка знаходиться в столиці - все забракувала, - продовжує Олександр Іванович. - Та й жодна фірма-підрядник не згодилася на їхні вимоги. Це житлове приміщення, і тому в питаннях його відновлення виникає дуже багато перепон. Цією проблемою неодноразово опікувався і Сергій Анатолійович Кузьменко. Та поки що справу не вдалося зрушити з місця».
На посаді директора аграрного коледжу Олександр Бодяко працює з 2007 року. «На той момент, коли я очолив заклад, гуртожитки вже були недіючими. І тут важливо констатувати, що фінансування на будь-які ремонти нашого закладу з державного бюджету ми не отримуємо з 2009-го. А все, що робимо, власними силами. Щоправда, університет допоміг нам з заміною вікон і ремонтом котельної. На жаль, після пожежі 1996 року у нас також майже недіючий центральний корпус коледжу. Власними силами ми відновили лише одне крило, там де їдальня, і частину другого. Основна ж - не задіяна. А щоб вона запрацювала, треба вкласти в капітальний ремонт 6-7 млн грн. Чи стане це реальністю, коли сьогодні з держбюджету на наш заклад перераховується тільки заробітна плата, стипендія і 30% від потреби комунальних послуг. А решту необхідного фінансування ми використовуємо з плати студентів-контрактників, спонсорської допомоги коледжу і Білоцерківського університету, який за останні роки профінансував капітальні ремонти даху навчального корпусу, заміну вікон, ремонт опалення. Решту ж підтримуємо силами батьків і студентів».
Н. ЛУЦЕНКО.