26 квітня, у день, коли в далекому 1986 році сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції, по всій Україні щорічно проходять пам’ятні заходи на честь людей, які постраждали внаслідок вибуху на четвертому енергоблоці. У великих містах це мітинги – реквієми чи громадська хода, як у Кропивницькому, а в сільських радах зазвичай – це відвідини родин – чорнобильців. В Олександрійському районі така традиція існує вже багато років. Не став винятком і цьогорічний квітень.
У день 31-х роковин аварії на Чорнобильській АЕС, голова Олександрійської РДА Богдан Куруп і голова районної ради Ольга Коріненко разом із заступником начальника управління соціального захисту населення Тетяною Шелесько та сільським головою Олександром Клімовим відвідали сім’ї померлих чорнобильців, що проживають на території села Бутівське Костянтинівської сільської ради.
Ірина Федорівна Першко, Катерина Адамівна Торгонська, Єва Федорівна Сидорчук - жінки, чиї долі тісно пов’язані з чорнобильською трагедією. Свого часу, втікаючи від радіації, вони разом зі своїми родинами переселилися у степовий олександрійський край. Життя почали фактично з нуля. Отримали достатні житлові умови, про це подбала держава, та соціальні пільги. Та сьогодні усі троє мають статус вдів чорнобильців.
І хоча їхні жіночі долі важкі і неспокійні, усі вони не втрачають жагу до життя. Було б здоров’я, говорить, зокрема, 69-річна Катерина Адамівна і відразу згадує про маленького онучка, який зовсім нещодавно з’явився на світ. Тепер у її просторому будинку, де, крім господині, живуть донька, зять і дев’ятирічка онука, ще більше радості і щастя. Має жінка ще двох дорослих доньок – одна з них живе з родиною у цьому ж селі, інша - на Житомирщині. А ось з сином спілкується лише по телефону. Не бачила його майже 30 років, бо живе він у далекому Владивостоку. «То - окрема моя туга, - говорить жінка. - Але, дякувати Богові, поряд зі мною моя велика рідня».
Велика родина – не єдиний скарб Катерини Адамівни. Бог наділив жінку неабияким талантом. Вона відома в районі вишивальниця. Вишиває хрестиком і гладдю. Має багато речей, вишитих власними руками, тому її будинок – справжня українська світлиця. Тут безліч рушників, серветок. Є скатертини і сорочки – вишиванки. «Хоч пальці вже не слухаються, а душа радіє, коли на тканині народжуються нові орнаменти і червоні маки», - демонструючи рукотворний скарб, говорила майстриня і дякувала гостям, що увагою її не обділяють.
На подвір’ї свого просторого будинку зустріла гостей й Ірина Федорівна - жінка життєлюбної вдачі. Це помітно було з перших хвилин спілкування. Попри серйозні випробування, що випали на її долю, вона привітна, гарна і завзята. Під час розмови відчувались її щирість і доброта. Про себе говорила небагато: має город, господарство, а ще – хист до вишивання. Це й рятує від сумних думок. Каже: все було б чудово, якби не одинокість. Нелегко їй самій. Діти дорослі, розлетілися хто куди, живуть в інших містах. Чоловік помер більше року тому. Саме це й пригнічує її найбільше. Добре, що поряд - щирі і добрі сусіди, говорить жінка. Громада у Бутівському - дружна і привітна – усі підтримують один одного. Та й сільський голова про своїх дбає. Знає, хто, де і які проблеми має. Якщо до нього звертаються, прагне по можливості допомогти чи підтримати.
У цей день зраділа гостям і 70 – річна Єва Федорівна. На життя не скаржиться, лише - на здоров’я. Каже: його стає з кожним роком все менше і менше. Так нагадує про себе Чорнобиль. Без чоловіка – чорнобильця живе вже багато років. Зізнається: важко одній. Добре, що син з невісткою часто навідуються у гості. Приїздять утрьох – з маленьким синочком. Для старенької це справжня розрада і втіха. Правда, пенсії ледве вистачає на ліки та комуналку. Важко, коли здоров’я вже не те, говорить жінка. Проте, гостям рада, вдячна, що не забувають, навідуються до неї. Користуючись можливістю, жінка також поставила кілька запитань представниці управління соціального захисту населення та отримала роз’яснення щодо перерахунку її чорнобильської пенсії.
Богдан Куруп, у свою чергу, передав жінкам пакунки з гостинцями і пообіцяв, що і в подальшому їх не лишатимуть на самоті.
І.БАЛАШОВА.