А народилася ювілярка у мальовничому селі Мала Березівка на Олександрійщині у родині трудівників: батько – Григорій Іванович Холохоленко працював комбайнером, а мама – Марія Андріївна – колгоспницею. Батьки виховували трьох доньок. Тетянка – найменша.
Усе життя батьки мріяли, щоб Танюша вивчилася і виїхала з села, щоб не працювала так тяжко, як вони. І донька виправдала їхні сподівання.
Ще з ранніх літ дівчину приваблювала медицина. І на довгі роки в її пам’яті закарбувалася одна пророча ситуація. «У п’ятирічному віці, граючись із сусідським хлопчиком Віктором, я жартома пообіцяла, що буду лікарем на його кораблі, адже він мріяв стати капітаном. Швидко літа промайнули… Швидко сплинули.Вітя так і не став моряком, а я таки знайшла свій корабель» – пригадує моя співрозмовниця.
Маючи в собі той внутрішній вогник і підсвідому жагу до медицини, по закінченню школи Тетяна без вагань визначилася з вибором професії. Її відмінні знання дали змогу легко вступити до Олександрійського медичного училища, де вона навчалася із насолодою, і закінчила його на відмінно. Батьки Тетяни були впевнені, що на цьому вона не зупиниться і обов’язково вступить до вузу та продовжить навчання. І так, власне, й сталося. Далі в її житті був переїзд до Сімферополя і навчання у Кримському державному медінституті, де вона й здобула кваліфікацію терапевта.
Між тим, усі роки навчання у вузі Тетяниною підтримкою і опорою був її коханий Володимир. А згодом на світ з’явився і первісток Костянтин. Поки ж Таня навчалася, її чоловік працював ветлікарем. А після дипломування родина Прошиних вирушила в Олександрію – на її батьківщину. Тут Тетяна Григорівна розпочала свою професійну діяльність та довгих п’ятнадцять років пропрацювала дільничним терапевтом у першій міській лікарні. Там же доля звела її з Валентиною Гарагулею, яка згодом запропонувала перейти їй у районну лікарню. З того моменту у житті Тетяни перегорнуто нову сторінку.
У ЦРЛ моя співрозмовниця спершу працювала лікарем, відповідальним за пульмонологічну службу. А згодом стала заступником головного лікаря з медичної частини. Ця посада вимагала і вимагає від неї високого інтелекту, доброти, самопожертви, високих теоретичних та практичних знань, милосердя. І всі ці якості їй притаманні. Таким чином, тридцять п’ять років, щоденно, із ранку до вечора, а часто-густо і серед ночі, Тетяна Григорівна бореться за життя та здоров’я людей, докладає зусиль, аби подарувати радість повернення до життя і втраченого здоров’я не тільки своїм землякам, а й жителям сусідніх районів та сіл. Вона – фахівець вищої категорії. І людина, якій від природи притаманні доброта, чуйність, природжене вміння (цьому не навчають у жодному вузі) співчувати людям. Тож за всі ці роки на її рахунку не одне врятоване життя.
Що й казати, наша ювілярка – ніжна та чарівна жінка, вірна і кохана дружина, прекрасна матуся.
І ще один вагомий факт. Тетяна Григорівна разом з Володимиром Петровичем у любові та злагоді крокують вже понад чотири десятиліття. Виховали трьох дітей: синів Костянтина, Максима і доньку Анастасію, що продовжила мамину справу. Не всім щастить пронести по життю таке кохання, не всім таланить мати в житті таку опору і підтримку, якою всі ці роки є для неї її Володимир.
Свій професійний і життєвий шлях Тетяна Григорівна вимостила добрими справами. І про це хочеться говорити не лише в ювілей, а й з нагоди інших дат. А її мудрість, доброзичливість, самовідданість й турбота викликають велику шану і повагу у вдячних чоловіка, дітей, близьких і знайомих, пацієнтів, колег-медиків. Усе тому, що всі ці роки вона залишається невтомним медиком із світлим розумом, чуйним серцем та золотими руками.
Тож побажаємо їй та її родині здоров’я міцного на довгі роки, достатку в домі, радості від дітей, щоб життя квітувало усіма барвами, а Господь оберігав сімейне вогнище від всіляких негараздів.
Н. ЛУЦЕНКО.