Пошукова робота у раді районної організації ветеранів України продовжується навіть через сімдесят з лишком літ після Другої світової війни. Кожне встановлене прізвище чи місце поховання бійців - це копітка, але вкрай потрібна робота. Бо люди, які цим займаються, вірять у свою справу і віддають таку данину пам'яті.
Цікавою інформацією з пошукової роботи днями поділився голова ради районної організації ветеранів Олександр Голуб. Він розповів, що пошуковцями у Новгородській області Російської Федерації знайдено останки нашого земляка Івана Васильовича Тонконога, 1918 року народження, уродженця Нової Праги. А поруч з ними зберігся солдатський медальйон із двома записками всередині - одна для рідних, інша - для його земляка Степана Янчукова. Зміст записок таки вдалося розшифрувати.
Здавалося б, давно немає країни, яка призивала цих солдатів на війну і всі ми живемо в різних незалежних державах, але спільна історія, відчуття вічного боргу перед пам’яттю тих, хто заплатив своїм життям за наше мирне сьогодення, об’єднує.
Як розповідає голова ради організації ветеранів, ідентифікувати останки загиблого, встановити, хто це насправді, дуже складно. Річ у тім, що із січня 1942 року солдатські медальйони в Червоній Армії скасували – на заміну прийшли паперові солдатські книжечки. У них містилися стислі біографічні дані. Однак труднощі ідентифікації пояснюються ще й тим, що бійці часто не заповнювали вкладку детальними відомостями про себе через забобони: «Заповню – уб’ють». Тож такі знахідки - велика рідкість та вдача. Не менш ювелірна робота чекає на пошуковців потому, коли вони, затамувавши подих, відкривають такий медальйон, вік якому понад 70 років, і дістають звідти папірець. Один невірний рух, і все розсиплеться - герой може залишитися невідомим.
Але в нашій історії - позитивний кінець. Ім'я героя встановлено. Як стало відомо, за погодженням із селищною радою, останки нашого славного земляка будуть доставлені на батьківщину і поховані на рідній землі. У ході пошукової роботи ще з'ясувалося, що Степан Янчуков пропав безвісти на фронті, але вдалося вже встановити його племінницю, яка мешкає у Новій Празі, та онуків. Та ще Олександр Митрофанович сподівається, що відгукнуться рідні Івана Васильовича Тонконога, яким можна буде передати записку із далекого минулого...
О.СТОРЧОВА.