Щорічно, у третю неділю листопада, Україна віддає шану працівникам сільського господарства. У цей день люди вшановують та дякують усім, хто протягом цілого року трудився задля оточуючих удень та вночі, не покладаючи рук. Від кожного з них залежить те, що ми їстимемо завтра, тобто, без пафосу, саме ці прості трудівники забезпечують нас тим, без чого ми не зможемо жити.
Мій дідусь, Іван Романович Зозулінський, усе своє життя присвятив сільському господарству. Спочатку працював шофером, а вже згодом, в 1988 році, по закінченню заочного навчання в Кіровоградському технікумі механізації сільського господарства, головним інженером, керівником центральної ремонтної майстерні. Дідусь обіймав цю посаду до 2013 року, а потім передав естафету своєму синові та моєму татові, Роману Івановичу. Тато з дитинства цікавився технікою, завжди долав перешкоди для заняття улюбленою справою: ні хвороби, ні погодні умови ніколи не ставали між ним та технікою, в яку він, як і кожен чоловік, був захоплений. Тато, закінчивши школу, працював у СВК ім. Фрунзе комбайнером, слюсарем-мотористом, шофером, а паралельно з цим навчався в Кіровоградському національному технічному університеті. Здобувши вищу освіту, обіймав посаду інженера-механіка в ТОВ «УкрАгроКом», а з 2013 року і до сьогодні тато працює у рідному СВК, продовжує династію сільських господарства.
Із нагоди професійного свята я хочу привітати свого дідуся, тата і всіх-всіх працівників СВК ім. Фрунзе і побажати їм міцного здоров’я, миру та успіхів у цій благородній, хоча і нелегкій, справі. Схиляємо голови перед Вами, наші невтомні хлібороби!
Дар’я ЗОЗУЛІНСЬКА,
учениця 10 класу Червонокам’янського НВО.