 |
Павло Фесюк
|
У переддень професійного свята працівників сільського господарства цілком природнім є бажання редакції поговорити про те, як в нинішніх умовах живе і виживає український аграрний сектор. Який небезпідставно називають локомотивом, а ще - найбільш динамічною та перспективною галуззю української економіки.
Відомо, що сільське господарство - експортна галузь №1 в Україні, вона забезпечує 14% загального обсягу ВВП. А також- 37% усіх валютних надходжень. Водночас не настільки оптимістично налаштовані експерти. Вони попереджають Україну про небезпеку для економіки робити головну ставку на сільське господарство. Зокрема, викладач Таллінського університету в Естонії Ерік Райнерт якось у своєму інтерв`ю наголосив, що голод буває лише в тих країнах, які спеціалізуються на сільському господарстві. І порадив Україні розвивати не лише аграрний сектор, а й нарощувати потужності промисловості, у тому числі й переробної. Але чи все під силу нашим аграріям, коли база оподаткування наразі є вкрай деструктивною і, на думку сільгоспвиробників, значно погіршує умови ведення аграрного бізнесу в Україні?
Тож, які вони сьогоднішні реалії аграрної галузі, я поцікавилася у комерційного директора ТОВ «УкрАгроКом», депутата обласної ради Павла Фесюка.
Пригадаймо, історія компанії «УкрАгроКом» бере початок з ТОВ «Головківське». Сьогодні група компаній «УкрАгроКом» та «Гермес-Трейдинг» (заснована у 2000 році) - активний учасник розвитку українського суспільства і надійна корпорація європейського рівня з земельним банком 75 000 га родючих сільськогосподарських земель Олександрійського, Петрівського, Знам’янського, Світловодського та Новоукраїнського районів Кіровоградщини та П’ятихатського району Дніпропетровщини.
Проте, і агрокомівці у своїх прогнозах стосовно розвитку аграрної галузі доволі стримані.
- Павле Дмитровичу, зустрічаючись з Вами напередодні професійного свята – Дня працівників сільського господарства, хочу одразу поцікавитися, який маєте настрій за результатами поточного маркетингового року? Чи досягли своїх планових показників? Чи маєте можливість робити капіталовкладення у розвиток власного виробництва та соціальної сфери, як це було у попередні роки?
- Однозначно, можемо говорити, що цей рік - позитивний. Пов’язуємо це з тим, що провели досить успішну посівну кампанію, навіть попри посушливу осінь. Але саме це дало нам можливість охопити всі посівні площі і ми практично не залишили парів у структурі сівозміни. І вважаємо це значним досягненням. Стосовно врожаю, то маємо пшеницю з урожайністю 60 цнт/га, горох - 35 цнт/га, соняшник - 28 цнт/га, кукурудзу - 65 цнт/га, що вважається досить непоганим результатом. А все – завдяки сприятливій погоді навесні. Це якраз той приклад, коли для ярих культур весна була складна, а для озимини – досить сприятлива. Тож, підсумовуючи, констатуємо: щодо виробничих показників, ми справді задоволені. А ось стосовно комерції – результати значно скромніші.
Даються взнаки світові ціни на продукцію, які суттєво знизилися, та податкове навантаження, яке навпаки, збільшилося. Відповідно, говорити про інвестиційні плани та проекти поки не доводиться.
Ми пишаємося тим, що той врожай, який отримали, можемо направляти на збільшення заробітної плати, орендної плати, погашення заборгованостей попередніх років, утворених по кредитах. На сьогоднішній день – це стратегія радше не розвитку, а стабілізації і соціального спрямування. Тому вважаємо, що цей рік більше позитивний для людей і негативний для індустрії.
- Яка політика вашого підприємства стосовно пайовиків?
- «УкрАгроКом» має більше 10 тисяч пайовиків. Це наші земляки, які володіють земельним активом. І саме земля є основним об’єктом інвестицій. Це означає, що більшість сільгоспвиробників, можливо, економлять на всьому – на тракторах, заробітній платні, на інфраструктурі, для того, щоб сповна інвестувати у своїх пайовиків. Бо їхній добробут – це основа розвитку підприємства. Тому орендна плата постійно зростає. Якщо середня відсоткова ставка ще три роки тому складала близько 4%, то зараз економічно обґрунтована – 6%. В окремих випадках у нас практикується і додаткове преміювання пайовиків, що передбачено відповідними угодами. Ми вважаємо, що орендна ставка буде ще зростати у зв’язку з девальвацією гривні. І ми готові її підвищувати й надалі. Питання, до якого рівня, ринок покаже.
- Цікавлюся, як у представника великого агробізнесу, чи відомі Вам пріоритети національної аграрної політики? Цікаво, як, зокрема, два останні роки держава підтримує аграрну галузь?
- На моє глибоке переконання, аграрна політика держави зосереджується буквально на тому, щоб збільшити збір податків з сільського господарства. І це природньо, я не проти цього. Оскільки це одна з тих галузей, що залишилися живими в плані рентабельності, і яка має можливість поділитися з державою своєю прибутковістю задля підтримки інших сфер. Я не відкидаю, що податкове навантаження на галузь буде ще збільшуватися, бо сільське господарство залишається для країни одним із основних донорів. Тому й перевели аграрне виробництво на загальне оподаткування. З одного боку – це обмежило розмір капіталовкладень у виробництво, розвиток галузі, а з іншого – врятувало бюджет країни.
- А, якщо конкретніше, які практичні позитивні кроки по відношенню до галузі можете назвати?
- Це відміна обмежень стосовно експорту, які були запроваджені в період військових дій, другий – повернення відшкодування експортного ПДВ, і третє – створення рівних умов для всіх трейдерів в Україні. Тепер навіть ті, хто свого часу позиціонувалися з певними додатковими привілеями – йдеться про національні компанії – по суті, на сьогоднішній день працюють на рівних засадах з іншими торговельними компаніями. У той же час не можу не сказати, що на сьогодні дуже складна ситуація з експортом для нашої держави. Недостатньо вагонів на залізниці, рухомого складу, даються взнаки й обмеження на автомобільних шляхах, які були запроваджені. Погоджуюся – для країни і громадян – це позитив, для бізнесу – додаткові витрати.
- З якими ризиками зіштовхуються аграрії в теперішній час, або які мають переваги, у зв’язку з підписанням Угоди про асоціацію. Чи все нас (Україну) задовольняє?
- Щоб зрозуміти, що ми отримали, подивімося на європейські експортні квоти, що має Україна. По пшениці і кукурудзі ми їх повністю використали. Багато це чи мало? Зрозуміти не важко, якщо згадаємо, що Україна експортує в цілому близько 10 млн. тонн пшениці (переважно в країни Африки і Азії – ред.). Що стосується експортної квоти для Європи – то це 950 тис. тонн, тобто, фактично 10 %, що є оптимальним показником. У той же час, всі інші квоти не вибрані. У першу чергу, якщо говорити про свинину. Маємо тут нульовий показник. Цукор, курятина, молоко, солод також реалізується в Європу у досить малих об’ємах. Причина – відома. Недостатня якість і низька конкурентна спроможність нашої продукції, бо на сьогодні українські виробники ще не готові інвестувати у своє виробництво, щоб значно поліпшити переробку сільськогосподарської продукції. Тому стосовно Угоди з ЄС - це більше зручно і вигідно ЄС, ніж Україні. Нам начебто відкрили двері, але при цьому поставили шлагбаум у вигляді відсутності доступного кредитування і фінансування галузі. Що стосується співпраці з МВФ, тут також свої нюанси: маємо стабільний курс гривні по відношенню до долара. Але це вигідно країні, та не вигідно сільському господарству. Тому що чим вищий курс, тим вищою має бути ціна на сільськогосподарську продукцію. А вона в нас залишилася, умовно кажучи, незмінною. Але при такому транші МВФ і стабільному курсі, вартість кредитування сільського господарства залишається надто високою – 25%. Чому? - мені не зрозуміло. Ми живемо у рівних умовах з європейцями. З іншим розвинутим світом, який кредитується під 5%, то в мене логічне питання: кому ми віддаємо 20%?
- Кому?
- МВФ. Тому я не задоволений співпрацею ані з МВФ, ані з ЄС. Вважаю, що це наша плата за те, що нас хтось квазі – захищає від Росії. Це моя думка.
- Не можу не згадати про спецрежим ПДВ для аграріїв, який було відмінено у поточному 2016 році. Не зрозуміло, чи буде його збережено у наступному році. Відомо, що депутати-аграрії, в число яких входить і наш депутат Верховної Ради Анатолій Кузьменко, не втомлювалися переконувати прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана у необхідності прийняття такого рішення. Втім, поки що переважають аргументи МВФ. Цікаво, що Вам відомо з цього приводу?
- У мене наразі попередня інформація. Лунають думки, що цей видозмінений на сьогоднішній день спецрежим ПДВ (85% забирає держава, а 15% залишається аграрному виробнику) відмінять повністю і запровадять з наступного року абсолютно новий алгоритм оподаткування сільського господарства, без будь-яких преференцій. У той же час, підтримку від держави можуть отримати ті сегменти, що найбільше її потребують. Це тваринництво і певна частина рослинницької галузі, до якої належить цукроваріння. Для усіх інших спецрежим оподаткування буде скасовано. Але, як буде насправді, поживемо – побачимо.
- Чи означає це, що сільські території сьогодні все менше і менше будуть отримувати інвестиційної підтримки від сільгоспвиробників на свій розвиток. Скажімо, розвиток сільської місцевості в країнах ЄС є рівнопріоритетним напрямом аграрної політики нарівні з підтримкою сільськогосподарських виробників.
- Якщо говорити чесно, то це не привід відмовляти громадам в підтримці. І я переконаний, що ті, хто вважав для себе за необхідне робити такі благочинні справи, той і надалі буде цим займатися. Для інших – черговий привід сказати, а ми не маємо такої змоги. І тут, до речі, ще й питання до самих громад, які мають ініціювати таку співпрацю з представниками сільського господарства, особливо під час підписання угод на оренду паїв. Люди мають звертати на це увагу і віддавати свій земельний актив соціально відповідальним сільгоспвиробникам, щоб добре було не лише власникам земельних наділів, а також і всій громаді. Тобто, думати про розвиток території повинні всі. На жаль, цього ми не спостерігаємо. Єдиний раз пригадую ситуацію з власного досвіду, коли на зборах пайовиків у Диківці Знам`янського району, прозвучала вимога до орендарів про необхідність реалізації соціального проекту на селі. На жаль, інші громади не настільки соціально чи політично прогресивні, щоб з їхньої волі процес переукладання угод оренди землі, що проходить, як правило, завуальовано, при особистих бесідах, став публічним і приніс користь всій громаді.
- Тобто, ви стверджуєте, що без ініціативи самих громад сільгоспвиробники не будуть сприяти розвитку сільських територій? Виходить, сільське господарство перестає бути флагманом розвитку села?
- На жаль, так. На жаль, сьогоднішня модель аграрного бізнесу переважно використовує індустріальні технології, що сприяє індустріалізації суспільства. Єдиним чинником розвитку села залишається фермерство, але й такі господарства не панацея, бо перетворюють його на хутори. Коли фермер навколо своєї господи будує паркан і все, що поза межами огорожі, його не цікавить. Оптимальна модель розвитку сільської території, коли на ній працює середнє господарство, а його керівник – із числа місцевих. Яскравим прикладом такого господарювання є ФГ «Олександрівське» та його незмінний керівник - Микола Муленко. Після Головківки він один з небагатьох, хто відремонтував дороги у своєму селі. Саме такі підприємства вирішують проблему безробіття у сільській місцевості і зупиняють занепад сільського укладу життя.
- Україна - аграрна країна, але й досі ми не визначилися, за якою моделлю має розвиватися вітчизняний агросектор, що найбільше нам підходить – орієнтація на фермерів, тобто, так званий польський шлях чи аргентинський, коли держава підтримує великих виробників? На вашу думку, на кого сьогодні український уряд робить ставку?
- Насправді, Україна має свою модель розвитку сільського господарства. Якщо подивимося на структуру вітчизняного землеробства, то 75% угідь обробляється середніми господарствами. Фермерські господарства і агрохолдинги практично мають в обробітку майже однакову кількість земель, відповідно 10 і 15 відсотків. Але давайте подивимося, до чого все це призвело. Вирощування соняшника збільшилося в Україні з двох до практично шести мільйонів гектарів, кормові культури навпаки зменшили з 12 до 3 мільйонів гектарів. І ми продовжуємо експортувати переважно сировину, не створюючи додаткової вартості. І це наслідок того, що основу нашого сільського господарства складають середні та невеликі господарства. Останніх, зокрема, держава підтримує, а основне податкове навантаження перекладає на середні господарства і агрохолдинги. Така наша модель і вона унікальна.
- Наша газета вже розповідала про те, що у держбюджеті планується підтримка аграрної галузі на суму 5,5 мільярдів гривень. Не виключаю, що, як депутат обласної ради, ви цікавитеся, куди Уряд планує скерувати ці кошти?
- Цікавлюся, і можу сказати: це настільки мала підтримка, що вона майже умовна. Щоразу, аналізуючи бюджет, переконуюся, що це відшкодування переважно ПДВ і підтримка аграрних інституцій, які працюють в Україні – наукові лабораторії, інститути, університети, усілякі сільськогосподарські інспекції. Пряма підтримка, насправді, стосується невеликих фермерських господарств –відшкодування відсоткової ставки, часткової вартості лізингової техніки вітчизняного виробництва. Для середніх і великих підприємств такої підтримки немає. І маю сказати, що по відношенню до середніх господарств це не дуже добре. Ми так довго йшли до того, щоб створити в аграрній галузі «середній клас», тепер через відсутність державної підтримки, фактично його знищуємо.
- Від податків і підтримки давайте перейдемо до іншої не менш важливої теми – купівлі-продажу землі сільськогосподарського призначення. В останній рік все більше лунає думок, що ринок сільськогосподарської землі в Україні таки має запрацювати. Це дасть галузі мільярдні інвестиції. У той же час експерти стверджують, що де –факто частина селян не зможе навіть в разі зняття мораторію розпорядитися на свій розсуд належним їм земельним активом, оскільки угоди укладені на кілька років наперед в інтересах агрохолдингів. Виходить, що селяни не одразу відчують переваги цієї реформи?
- Давайте говорити відверто про те, що ринок землі існує, правда, він непрозорий, але існує. Тобто, той, хто дуже хоче, вже отримує за право користування землею свою винагороду. А з іншого боку – навіщо відкривати цей ринок, стимулюючи людей до подальшого продажу своїх паїв? Не відкидаю, що держава хоче поекспериментувати, подивитися, які будуть ціни, скільки реально можна залучити інвестицій в аграрну галузь, як це, взагалі, працює. Не питання. Україна має 42 млн. га землі сільськогосподарського призначення, з них - 5 млн. га знаходяться у державній власності. Будь ласка – експериментуйте. Якщо система запрацює, тоді лише втягуйте в це людей. Зараз, вважаю, не на часі стимулювати людей продавати свою землю. Адже мета тих, хто виступає за негайне введення ринку землі, теж зрозуміла – задарма забрати землю у людей, які на ній працюють.
- Павле Дмитровичу, пропоную від загально державних питань знову повернутися до роботи «УкрАгроКому» в частині тваринницької галузі. Колись Новій Празі пророкували статус молочної столиці України. Чи наближаємося ми до цієї мрії?
- Звичайно, наближаємося, але шлях буде довгим. Бо у бідній країні мало хто з виробників молочної продукції готовий купувати якісне і поживне молоко по 10 грн. за літр. Така його ціна. Якщо в цілому говорити про МТК «Петриківське молоко», то ми тримаємо поголів’я у попередньому обсязі, не зменшуємо і не збільшуємо його – це 1800 голів дійного стада, а загальна кількість з телятами і нетелями – 3,5 тисячі голів при проектній потужності 5 тисяч. Реалізуємо щодня близько 35 тонн молока, що забезпечує харчуванням 350 тисяч населення (теоретично – ред.). Але, у той же час, вимушений визнати, що змінилася адреса кінцевого споживача нашого молока. Якщо торік воно направлялося на молокозавод для виготовлення дитячого харчування у межах країни, то зараз після переробки на одному з українських заводів, 90 % його йде виключно на експорт. Якість нашого молока відповідає стандартам ЄС, а тому після переробки експортується на ринок Єврозони. Цей тест на «європейськість» ми пройшли. На жаль, мусимо констатувати, що на сьогодні молоко для українців з продукту першої необхідності перетворилося на продукт розкоші. І тому поголів’я ВРХ в Україні продовжує скорочуватися.
- І на завершення про Ваші гастрономічні уподобання. Цікаво, яким продуктам харчування віддаєте перевагу, яким виробникам хліба, м’яса і ковбаси довіряєте? І чи споживаєте цукор власного виробництва?
- Про цукор розповім у першу чергу. Бо здобутками в цій галузі я задоволений найбільше. Подорожуючи у цьому році країнами Європи, звернув увагу, наскільки білий у них цукор. І коли ми уклали угоду на постачання цукру в азіатські країни, то постали перед вимогою досягти таких же стандартів якості. І ми це зробили. Сьогодні цукор Олександрійського виробника відповідає усім міжнародним стандартам. І цим неабияк пишаюся. Навіть купив собі додому мішок цукру. Хліб купую в Головківці на нашій пекарні, бо вважаю його найбільш чесним хлібом. Ковбасу взагалі не вважаю корисною їжею, м’ясо також займає не значне місце у моєму раціоні. Водночас, перевагу віддаю злакам, сухофруктам і рослинній їжі.
У цей момент, щоб переконати мене у правдивості своїх слів, Павло Дмитрович дістав з шухляди свого робочого столу упаковку фініків та плитку козинаків. Розмова закінчувалася на приємній ноті, і я попросила свого співрозмовника висловити побажання працівникам галузі, колегам- аграріям, пайовикам з нагоди професійного свята.
- Усім бажаю здоров’я, це найперше, про що маємо дбати. І щиро вірю, що за темною полосою буде підйом і розквіт не лише нашої галузі, а й всієї України. Пайовикам бажаю високої орендної плати, працівникам галузі – достойних заробітних плат, достатку і добробуту в родинах. Сільським громадам – єднання і процвітання на рідній українській землі.
- Дякую за змістовне інтерв’ю.
Спілкувалася І. Балашова.