Адмінреформа принесла Польщі прогнозовану стабільність: враження українських журналістів від поїздки до сусідньої країни

У Польщі українців приємно вразила чистота, якісні дороги та турбота держави про своїх громадян і набагато достойніші умови праці колег-журналістів. Така загальна думка об’єднала десятьох регіональних кореспондентів і редакторів – учасників навчального візиту до сусідньої держави. Побувати там та ознайомитися з процесом реформування органів місцевого самоврядування вдалося і нашій колежанці – Наталії Луценко. Своїми враженнями від побаченого вона залюбки ділиться з читачами "Сільського вісника".

У цілому, у рамках навчального візиту до Республіки Польща делегація українських регіональних журналістів мала змогу відвідати декілька міських та сільських адміністрацій – по-польськи гмін, що розташовані в західній частині країни, на кордоні з Чехією та Німеччиною. Паралельно вдалося побувати й на окремих промислових об’єктах. У тому числі – розрізі з видобутку граніту, сміттєпереробному підприємстві, очисних каналізаційних спорудах та ін. До всього ж українські газетярі відвідали редакції своїх закордонних колег. Зокрема, великий медійний концерн щоденної газети «Західний щоденник» та концерн AGORA, що фінансує регіональну «Газету Виборчу», локальні малотиражки (тижневики) «Міський експрес», «Слово регіону» та інші.

Життя поляків

Особливий інтерес учасників навчального візиту викликало не лише повсякденне життя та побут поляків, а й найбільш успішні практики впровадження адміністративної реформи й вивчення закордонного досвіду, що неабияк актуальний для новостворених і майбутніх об’єднаних громад Кіровоградщини та й усієї України. І тут доречно ще раз наголосити: перше, що кидається у вічі, коли потрапляєш до Польщі – так це по-справжньому якісні європейські дороги, чисті узбіччя й загальна облаштованість. І то не дивно, оскільки Польща на відміну від України, – розвинена європейська держава, член ЄС. Багато жителів з нашого Олександрійського району й області загалом їздять туди на заробітки. Але не так часто наші земляки потрапляють туди задля обміну досвідом. І якщо так вже сталося, то і враження від побаченого виникають досить різноманітні.

Слід зазначити, що з одного боку, поляки живуть досить скромно, а з іншого – мають вишуканий смак, що проявляється в багатьох речах. Наші сусіди, наприклад, давно навчилися поєднувати переваги села та міста. Приватні будиночки у них часто не мають жодних парканів і кремезних огорож, натомість обсаджені молодими деревцями чи різноманітними кущами, які утворюють так званні живі зелені огорожі. Тут не побачиш бродячих собак. А в селах люди не утримують домашньої живності. Тож і виглядає все дуже просто та гармонійно.

Не полишає відчуття спокійної і ділової атмосфери, якоїсь невимушеності. До всього ж, поляки неабияк переймаються екологічними питаннями. У кожному місті чи крихітному селі, в парках, скверах, на вулицях чи навіть в приміщеннях адміністративних будівель встановлено по кілька контейнерів для різного виду сміття. Чого, на жаль, ще так бракує Україні. У різних містах і містечках можна спостерігати достатню кількість добре облаштованих місць для відпочинку, а в селах досить розвинений агротуризм.

Окрім того, вагоме значення поляки приділяють велоспорту. Тому практично у всіх населених пунктах, та між ними є спеціально відведені велосипедні маршрути та спеціальні велостоянки. У поляків навіть мода в одязі — це щось просте і зручне: джинси, спортивний стиль, часто з елементами рок-культури. На вулицях нерідко можна зустріти неформалів. Та, незважаючи на такі особливості, приємно радує і завжди підбадьорює доброзичливість, щирість та гостинність приймаючої сторони. Це відчувалося і в Катовіце та Сосновці, де нас радо зустрів колектив колег із щоденної газети «Щоденник Західний» та на зустрічі з представники Товариства журналістів Республіки Польща, що фактично є аналогом нашої Національної спілки журналістів.

Журналістика по-польськи

Свого часу польська адмінреформа безперечно змінила і формат та спрямованість місцевих муніципальних (у нас – комунальних) видань. Аби вижити, деякі з них об’єдналися у потужні концерни. Так, як це сталося приміром із «Західним щоденником», у структурі якого сьогодні діє практично 31 окремий повітовий (районний) тижневик і загалом працює 60 журналістів. Розповсюджуються видання переважно вроздріб (а тільки 10% за передплатою). На медійному ринку тримаються виключно за рахунок реклами і видавничої справи, адже у своїй власності мають друкарню, послугами якої користуються редакції газет навіть з сусідніх держав. Завдяки такому підходу до роботи, колектив місцевих районок забезпечується гідною заробітною платою.

Що стосується контенту, то своїх читачів видання інформують про принципові справи, що відбуваються в країні і світі, а також про проблеми найближчої околиці, міста, дільниці. Безумовно, кожна редакція, як і будь-яке підприємство чи навіть державна установа, вариться, так би мовити, на своїй кухні. Тому дуже цінним був досвід роботи інших подібних видань. Хоча і в гостях у колег із «Західного щоденника» стало зрозумілим: живуть вони значно краще, ніж ми. Редакція має гарну матеріальну базу, прекрасне приміщення, своє телебачення. Така собі регіональна маленька «медіа-держава». Та й загалом, преса у поляків дещо інша, ніж в українців, а це значить, що є нам ще чому повчитися.

Окрім того, у Польщі на нас чекало ще кілька зустрічей з журналістами невеликих локальних видань. За результатами цих візитів можна відзначити: в окремих газетах відсутня «новинна гонка», а натомість прослідковується виважена інформаційна політика. Все залежить виключно від стратегії самого видання. «Міський експрес», наприклад, інтернет-портал і безкоштовна газета, що поширюється в трьох повітах (районах), існує трохи більше 5 років і має тираж у 5 тис. примірників та понад 200 тисяч користувачів електронної версії видання. Висвітлює виключно місцеві події та проблеми. Пріоритетним місцем у роботі журналістів є робота з людьми та пошук реклами. Газета фактично не має власного офісу і працює, як інтерактивне ЗМІ. Основною цінністю видання є кваліфіковані кадри та відповідні соціальні гарантії для цих же працівників.

Польська адмінреформа

Не менш інформативною була і зустріч у Маршалківському управлінні Нижньосілезького воєводства у Вроцлаві. За українськими мірками – це візит до обласної державної адміністрації. Там нам розповіли про попередні перетворення щодо укрупнення самодостатніх громад у Польщі, що розпочалися ще на початку 90-х.

Наразі ж у Польщі існує лише 16 воєводств, 314 повітів та 2478 гмін. Базовою одиницею самоврядування є гміна, яка володіє широким спектром самостійності і має статус юридичної особи. На основі чинного законодавства саме жителі гміни утворюють самоврядну громаду. Устрій гмін визначається її статутом. До всього ж, часто у польських гмінах є допоміжні органи – у селах це так звані солецтва, у містах – мікрорайони. Допоміжний орган утворює рада гміни шляхом проведення громадських слухань.

Гміни й повіти, як правило виконують завдання з надання послуг місцевим громадам, натомість воєводство координує динаміку явищ економічного і соціального характеру на широкій території. Між гмінами, повітами і воєводствами відсутня ієрархічна підпорядкованість.

Аналізуючи процес реформування, самі поляки констатують, що коли в країні тільки стартувала децентралізація, вистачало у них і її прихильників, і противників. Але результат, як показує практика, не забарився, бо з економічно слабкої і територіально подрібненої країни Польща вийшла новою і справді європейською державою. Хоча було і болісно, і в окремих випадках навіть складно, оскільки й школи оптимізували, й лікарні, й інші заклади соцсфери. Приймалися непопулярні рішення, але саме таким чином сільські гміни були укрупнені, натомість сформовані спроможні територіальні громади.

Звичайно ж, змінено й інфраструктуру цих незалежних громад. Кожна з них діє відповідно до заздалегідь розроблених стратегічних планів розвитку територій. І судячи з побаченого й почутого, новації пішли на користь країні і самим об’єднаним громадам. До самого воєводства місцеві мешканці звертаються переважно з питань розподілу коштів Європейського Союзу та цікавляться проектами, що були чи будуть реалізовані на тій чи іншій території. Водночас чимало звернень стосується питань охорони здоров’я, громадського транспорту, роботи закладів культури, тощо. Всі вони успішно опрацьовуються прес-службою воєводства, яка складається з 8 осіб. З інформаційних ресурсів тут є лише власний інформаційний сайт та канал на YouTube.

Офіційну інформацію зі своїх структурних підрозділів та управлінь воєводство друкує на сторінках окремих міських чи міськрайонних видань, оплачуючи у них лише місце на окремих шпальтах. Муніципального друкованого видання у воєводства немає. До всього ж, останні роки вищезгаданий держорган активно співпрацює з українськими та грузинськими міськими й обласними адміністраціями. Стосується це переважно питань обміну досвідом між органами місцевого самоврядування й культурних обмінів. Практика такої співпраці вже налагоджена з Дніпропетровською та Кіровоградською областями. Наразі для поляків актуальним є питання реструктуризації повітів (тобто районних адміністрацій). Однак журналістам з України цю тему місцеві чиновники коментували неохоче і дуже узагальнено.

Українці та поляки разом

Ще одним важливим пунктом призначення за програмою навчального візиту став Вроцлавський державний університет. Там ми завітали до факультету журналістики, де нашу делегацію радо зустрічав професор вузу Ігор Борковський. Він розповів, що сьогодні в Польщі дійсно існує певна мода на українців. Для прикладу у згаданому вузі серед загальної кількості студентів навчається понад десять відсотків наших співвітчизників, які отримують знання цілком безкоштовно. Що ж стосується приватних вузів, то там співвідношення поляків та українців значно вище, десь 50 на 50.

У Польщі ми також мали нагоду поспілкуватися з громадськими активістами. Спеціально для цього було організовано кілька зустрічей в центрах громадської активності міста Вроцлава та Дзержонюва. Зокрема, в ГО «Сектор 3», «Центрі соціальної активізації Дзержонюв» та «Групі місцевої дії – «Країна лугів Одранських», котрі сприяють активному розвитку й діяльності неурядових об’єднань і організацій і плідно співпрацюють з органами місцевого самоврядування та різноманітними волонтерськими групами.

Інфраструктура та виробництво

Дуже пізнавальною була зустріч з очільницею Стшелінської гміни – Доротою Павнук. Під час розмови стало відомо, що в рамках децентралізації місто Стшелін та сусідні села були об’єднані, тому гміна вважається змішаною. Сьогодні у ній мешкає 22 тис. населення, що задіяне в основному в аграрному секторі. Хоча має гміна і промисловість. Та все ж добрі грунти роблять її більш сільськогосподарською. Тут же ми побували на підприємстві із видобутку граніту, сміттєсортувальному заводі та очисних спорудах – так званому муніципальному підприємстві, що займається очищенням каналізаційних стоків і відповідно виробництвом біогазу та біодобрив. Усі перелічені промислові об’єкти були цікаві не лише з виробничої точки зору, а й за рівнем соціального захисту працівників.

Також на території гміни є приватна цукроварня, приватні агропідприємства та агротуристичні господарства. Дві каденції поспіль гміною керує жінка-бургомістр, яка у своєму безпосередньому підпорядкуванні має лише одного заступника, секретаря та казначея.

Міська гміна Дзержонюва нараховує 33 тис. мешканців. Тут, як і в Стшеліні, виконавчим органом влади є бургомістр. Влада міста розташовується у Ратуші на центральній площі. У місті знаходиться районний суд, районна прокуратура, фінустанова та митна інспекція. Не у всіх гмінах є своя муніципальна поліція. Окремі користуються послугами загальнодержавних поліцейських підрозділів. Сам Дзержонюв перш за все особливий тим, що на його території створена вільна економічна зона, куди заходять іноземні інвестори, створюючи власні приватні підприємства чи філії окремих підприємств. Це додаткові інвестиції для міста і прогрес розвитку власних територій.

Ми з колегами побували у філії датського заводу BROEN, що займається випуском запірної арматури для тепло- і газомереж. Що значимо, податками завод не обкладається, але зарплатня у працівників цілком прозора, а їх тут налічується більше трьохсот. Працезатрати, звісно, мінімальні. На думку керівника заводу та нашого земляка Андрія Гончара, на жаль, розвивати сьогодні подібний бізнес в Україні дуже ризиковано, і все через нестабільне законодавство, невиконання законів та війну на сході, що додає проблем.

Кілька приємних слів…

Наостанок хочу дещо змінити напрямок своїх думок та загадати про дружнє ставлення поляків до українців. Хоча й побутує про них чимало міфів, але, якщо відверто, то не всі є дійсністю. Насправді ж, сьогодні Польща неабияк відкрита до України. Це підтверджують і самі поляки, і наша з вами життєва реальність. Так звана мода на Україну в Польщі загалом часто-густо реалізується в конкретних інвестиціях і спільних проектах, як і той, до якого залучили українських журналістів. До всього ж, окремі бізнесмени й зараз готові інвестувати в Україну, ділитися досвідом і отримувати натомість певний результат. Аби лише ця співпраця пішла на користь, тим більше враховуючи постійне прагнення українців увійти до ЄС. Хочеться вірити, що як і реформа місцевого самоврядування, так і наше бажання стати по-справжньому європейською країною, згодом стануть реальністю…Обов’язково стануть.

PS: І ще додам: поїздка до Польщі була організована на досить високому рівні, вона носила максимально інформативний та емоційно-насичений характер, була сповнена нових вражень та емоцій. Розмаїття додавала і коротка, але пізнавальна, екскурсійна програма, вишукана та автентична польська кухня, доброзичливе спілкування і багато інших тематичних дрібниць. Проте, такий візит не став би можливим і цілком реальним без умілого планування й якісної організації з боку польських та українських координаторів цього візиту – Пауліни Трушко, Анни Дзедзіц та Наталії Ключник. А також злагодженої і стабільної роботи колективу редакції газети «Сільський вісник» та підтримки його безпосереднього керівника Ірини Балашової.  Тож відверта та щиросердна вдячність всім Вам за те!

Спеціально для "Сільського вісника" Наталія Луценко