«Успішні люди вириваються вперед, використовуючи той час, який інші використовують даремно» — Генрі Форд.
Закінчуються шкільні канікули. Наближається вересень. І скоро десятки, а згодом і сотні учнів загальноосвітніх шкіл Олександрійcького району щоденно розпочинатимуть свій робочий день у шкільному автобусі. У такому собі рухливому «шкільному вестибюлі», що доправляє дітей до місцевої, або опорної школи. Це реалії нашого часу, до яких уже звикли в усьому світі. Тож і нам в Україні доведеться звикати.
За цілий рік, при 35 навчальних тижнях, це приблизно 175 поїздок до школи і 175 зі школи. Навіть якщо дитина перебуватиме в автобусі не більше як одну годину на день, — це великий шматок її життя. Для порівняння: річна програма з біології у 9 класі — 103 години на рік, з математики — 140, з української мови — 70, зарубіжної літератури — 70.
Час, який учень проживає у шкільному транспорті за рік — це також більше, ніж години, відведені на гурткову роботу. (Хоча, про які гуртки йде мова, коли одразу після останнього уроку треба бігти до автобуса, бо він чекати не буде!)
Чим же можна займатися регулярно на звичному з дитинства маршруті? Навряд чи дивитися у вікно, бо за вікном — нічого нового. Можна слухати музику через навушники, штовхатися з сусідом чи жартувати з сусідкою, гратися з телефоном чи планшетом, доїдати сніданок, писати СМСки, «біситися»… Або робити все це — одночасно.
Можна також співати, грати у розумні ігри з вчителями, слухати аудиокниги, повторювати домашнє завдання, читати та спілкуватися іноземною мовою. І притому регулярно! Так можна і нову звичку сформувати.
Але насправді, по-чесному, як кажуть діти… Хто досліджував реальну ситуацію? Хто регламентує правила поведінки в автобусі? Теми розмов дорослих? Старших учнів? Як ця автобусна атмосфера налаштовує дитину з самого ранку і на що вона її налаштовує?
Якими плакатами, наліпками і оберігами прикрашений салон? Яку музику вмикає водій? На якій мові лунають пісні для всіх? Простір шкільного транспорту — чия це територія? Держави, школи чи «дяді Водія», який любить «шансон»? Чи «рок». Чи «класику». Чиї тут діють закони? Яка моральна атмосфера панує під час поїздки? Як вона впливає на молодших школярів? Чи затишно їм там?
Напередодні серпневих конференцій хотілося б, щоб відповідні органи, які керують освітою, знайшли час для розгляду цього питання і визначили правила поведінки у шкільному автобусі не тільки для дітей, але й для дорослих. Особливо для дорослих.
Бо витративши мільйони гривень з державного і місцевих бюджетів, і прозвітувавши про «оптимізацію освітньої мережі» та її реформування, ми ризикуємо і надалі замість шкільного транспорту ХХІ століття — фінансувати не просто «колгоспні ахтобузи», а по суті своїй — «душогубки на колесах», якщо там відбувається безлад.
Душа дитини формується кожної хвилини, формується щоденним оточенням, звичними ритуалами та діями дорослих, почутим і побаченим за порогом батьківської хати. Коли душа росте — цінною є кожна мить! Не можна викидати «на вітер» сотні дитячих годин! А потім звітувати «наверх» про «дітодні».
Вірю, що у кожному педагогічному колективі знайдуться віддані своїй професії вчителі та обслуговуючий персонал, які своїми ідеями та діями створять приємну, добру, оптимістичну і світлу (освітню!) атмосферу у шкільному транспорті. Навіть, якщо він і без кондиціонера.
З наступаючим Вас Новим Роком! З навчальним Роком! Будуємо країну разом!
P.S. У деяких школах України вже існує посада «Вихователь по перевезенню дітей», та спеціальна форма для водія. Наприклад, Департамент освіти Вінницької РДА затвердив посадову інструкцію для водія шкільного автобусу та розробив спеціальну форму одягу, без якої вони не можуть виїжджати на маршрут. «Водій шкільного автобуса повинен керуватися загальновизнаними правилами етикету, мати охайний вигляд та пам’ятати, що перебуваючи на такій службі, також долучається до виховання дітей*». Подібний досвід існує і його можна запозичити у сусідів.
*З сайту «Освіта Вінниччини»,
vin-osvita.gov.ua