-Зараз багато говорять про децентралізацію,
але розмови – то одне, а реальне реформування – зовсім інше. Мене ж, як
депутата сільської ради і вашого постійного читача, неабияк хвилює питання
бюджетної децентралізації, зокрема, її переваги й ризики. Розібратися в даній
темі і важливо, і актуально, оскільки більшість сільських рад на Кіровоградщині
- дотаційні, - пише у своєму листі Сергій Черненко. Відповідь на його запитання нам вдалося знайти
на основі досвіду та інформації отриманих в проекті «Інституційна підтримка -
активізація місцевих засобів масової інформації в місії інформування про
реформу децентралізації в Україні».
Децентралізація управління передбачає передачу
на місця повноважень і зобов’язань у фінансовій сфері. Питання бюджетної
забезпеченості також впливає на розподіл повноважень між органами влади різних
рівнів. Саме в процесі бюджетної
децентралізації об’єднана громада стає господарем своєї території, а фінансова
самостійність є ключовою при формуванні місцевого самоврядування.
І тут важливо сказати, що рівень бюджетної
децентралізації і досягнення ефективного управління, напряму залежатеме від
доходів на душу населення, а вони ж, як відомо, в різних регіонах різні. Це
одночасно говорить і про диференціацію рівня фінансової спроможності різних
громад, та поступово підводить нас до переваг і ризиків бюджетної
децентралізації.
Але спершу поговоримо про позитивний бік
реформи. Так от, Закон про внесення змін до Бюджетного кодексу України від
28.12.2014 № 79-VIII передбачає підвищення самостійності місцевих бюджетів і
спрямований на формування дієздатних громад через механізм їхнього переходу на
прямі відносини з державним бюджетом.
Об’єднані громади наділяються повноваженнями,
рівнозначними повноваженням міст обласного значення. При цьому ті села, селища,
міста районного значення, які не об’єдналися, позбавляються права на виконання
делегованих державою повноважень органів місцевого самоврядування, крім фінансування
власне сільських, селищних, міських рад. Всі інші повноваження фінансуються за
рахунок коштів районних бюджетів, і, відповідно, управляються районною владою.
Поступово дохідна база місцевих бюджетів
розширюється. Це відбувається шляхом передачі з державного бюджету плати за
надання адміністративних послуг та державного мита; збільшення відсотка
зарахування екологічного податку з 35 до 80%; закріплення за місцевими
бюджетами стабільних джерел – податку на доходи фізичних осіб за новими
нормативами (бюджети міст обласного значення, районів – 60%, обласні бюджети –
15%, бюджет м. Києва – 40%) і податку на прибуток підприємств приватного
сектора економіки (обласні бюджети – 10%). Запроваджено збір з роздрібного
продажу підакцизних товарів (пиво, алкогольні напої, тютюнові вироби,
нафтопродукти), який надходить в місцеві бюджети. З 2015-го і в 2016-му роках
розширюється база податку на нерухомість шляхом включення до оподаткування
комерційного (нежилого) майна.
У рамках децентралізації, крім усього, доходи
бюджетів сільських об’єднаних громад поповнить 60% податку з доходів фізичних
осіб, який сьогодні спрямований на рівень району. З державного на регіональний
і місцевий рівні передаються окремі заклади та установи в освітній, медичній та
культурній сферах.
Передбачено, що обсяг бюджету розвитку повинен
бути не менше 10% обсягу загального фонду власних доходів місцевих бюджетів.
Усе це, як вважають експерти, сприятиме
забезпеченню місцевих бюджетів достатніми надходженнями і стимулюватиме місцеві
органи влади залучати додаткові надходження і розширювати базу
оподаткування.Тим більше, що процедура надання місцевих гарантій та здійснення
запозичень від міжнародних фінансових організацій – поступово спрощується.
Незважаючи на очевидні переваги бюджетної
децентралізації, існують чималі ризики. Одним їз них є домінування локальних
інтересів над регіональними або навіть загальнонаціональними. За оцінками
експертів, надмірна децентралізація бюджетної системи ускладнює реалізацію
державою такої функції, як стабілізація і перерозподіл доходів. Адже в умовах
фінансово-економічної нестабільності, цілі державної та регіональної (а тим
більше місцевої) влади в питаннях реалізації бюджетної політики можуть мати
різні пріоритети.
Передача видаткових повноважень регіонам і права
самостійного встановлювати місцеві податки вигідна, насамперед, регіонам з
високим рівнем доходів, а це означає, що можливості надавати громадські послуги
в «багатих регіонах» і надалі будуть вищі, ніж в «бідних регіонах», тобто,
економічно потужні регіони і далі стають сильнішими. Інакше кажучи, можливий
неоднозначний ефект бюджетної децентралізації.
Впровадження бюджетної децентралізації в
більшості випадків, супроводжується складним прийняттям управлінських рішень:
яким загальнонаціональним цілям й сферам надати пріоритетне значення?
У питаннях бюджетної децентралізації, важливе
значення має розмір адміністративно-територіальної одиниці і його
співвідношення ціна/якість надання суспільної послуги. Наскільки вона буде
оптимальною?
Але крім фінансових ризиків бюджетної
децентралізації, фахівці виділяють ще одну групу ризиків – управлінські. Такі
ризики пов’язують з низькою кваліфікацією управлінців органів місцевого
самоврядування, домінуванням особистих інтересів над суспільними і
невідповідністю формуваних місцевих бюджетів цілям і завданням
соціально-економічного розвитку власних територій. І в підсумку нівелюється
потенціал бюджетної децентралізації.
Але, якщо оцінити всі «за» та «проти», можна
зробити висновки, що бюджетна децентралізація є запорукою децентралізації влади
і ефективної системи управління, інструментом регіонального розвитку. Вона ж
має стимулювати регіони до фінансової автономії, пошуку додаткових ресурсів і
джерел, активізувати внутрішній потенціал регіону, що збалансує його потреби і
можливості.
Спеціально для "Сільського вісника" Н. Луценко