За останній рік ринок праці Олександрійщини
зменшився практично на 4,5 %, що одночасно говорить про зменшення кількості звернень
до місцевого центру зайнятості і позитивну динаміку його роботи. Так,
принаймні, цю ситуацію тлумачать фахівці центру. Проте, наскільки мені відомо,
річ зовсім в іншому. Насправді ж, значний відсоток наших земляків у буквальному
сенсі працевлаштувався за кордон. І щодень-щодва цей показник збільшується, бо
жити і працювати в регіоні, де не так багато достойних зарплат і гідних робочих
місць, люди не хочуть. Тому трудова міграція стає єдиним і найбільш оптимальним
виходом у теперішній складній та нестабільній ситуації.
Про те, що попит на роботу за кордоном
постійно зростає, свідчить і аналіз місцевої преси, яка рясніє рекламними
оголошеннями з працевлаштування, і численні розповіді місцевих, наочна реклама
– банери та плакати, що масово
з’являються в різних населених пунктах району, а також відгуки пересічних
громадян.
Доволі цікава картинка вимальовується навіть
із власних спостережень. Бо фактично, крім реклами в друкованих ЗМІ, вистачає
оголошень і в соціальних та глобальних мережах. Більшість з них стосується саме
працевлаштування в Польщі, куди сьогодні виїжджають цілі олександрійські
родини. І певно кожен, якщо замислиться, то серед своїх знайомих обов’язково
знайде таких людей. Ці факти наштовхнули на роздуми і мене. Актуальності додали розповіді сусідів, які
також залишили рідне місто. Одні поїхали на сезонні роботи зі збору врожаїв,
інші - на м’ясокомбінат чи будівництво.
І важко одразу сказати, що там на них чекав якийсь особливий успіх, бо
випадки траплися різні. У когось позитивні і результативні, а в декого– недуже.
Однозначно лише одне: щоб заробити гарні гроші треба працювати, як мінімум,
шість днів на тиждень по 10-12 годин.
Ось навіть одна з моїх знайомих - медсестра з міської дитячої лікарні –
нещодавно подалася в Польщу. Каже: просто змушена була. І все через матеріальну
скруту. Хоча спершу працювала у
приватній клініці в Києві. А потім, хтось із знайомих-земляків запропонував
підробіток в Польщі. І ось уже півтора року вона працює там у місцевому
хосписі. Доглядає тяжкохворих та прикутих до ліжка поляків. Говорить, що в
Олександрію вже не повернеться, бо заробити тут 12-15 тис. гривень на місяць –
нереально.
Проте
на відміну від цієї жінки, не всі за кордоном влаштовуються так добре. Багато чого у
такому працевлаштуванні залежить напряму від посередників, які надають
відповідну послугу. Інша річ, що хтось таких роботодаців знаходить в Олександрії, а хтось - напряму в Польщі.
Як мені вдалося з’ясувати, сьогодні в нашому місті працює більше п’яти організацій, котрі на правах посередництва надають місцевим послугу з працевлаштування за кордоном. Втім, лише дві з них, а саме ТОВ «Віраж» та ФОП «В. Хрієнко», мають на те відповідні ліцензії, видані Міністерством соцполітики. Що цікаво, за свої послуги підприємці беруть небагато й немало, а десь практично шість тисяч гривень, і це без урахування оформлення візи, страхування та інших додаткових послуг. Тому, щоб виїхати в ту ж Польщу, треба мати стартовий капітал щонайменше в розмірі 10-12 тис. грн. І прирівняється він місячному заробітку у тій же країні. Це розуміють і посередники, тому й «гилять» такі ціни.
Як мені вдалося з’ясувати, сьогодні в нашому місті працює більше п’яти організацій, котрі на правах посередництва надають місцевим послугу з працевлаштування за кордоном. Втім, лише дві з них, а саме ТОВ «Віраж» та ФОП «В. Хрієнко», мають на те відповідні ліцензії, видані Міністерством соцполітики. Що цікаво, за свої послуги підприємці беруть небагато й немало, а десь практично шість тисяч гривень, і це без урахування оформлення візи, страхування та інших додаткових послуг. Тому, щоб виїхати в ту ж Польщу, треба мати стартовий капітал щонайменше в розмірі 10-12 тис. грн. І прирівняється він місячному заробітку у тій же країні. Це розуміють і посередники, тому й «гилять» такі ціни.
До речі, інформацію про себе легальні
працедавці надали і нашому Олександрійському міськрайонному центру зайнятості.
І, по суті, на даний час конкурують з цією державною установою. Та загалом, без
таємниць розповідають про свою роботу. Кажуть навіть, що їхніми послугами
сьогодні найчастіше користуються олександрійці у віці від 35 до 65 років.
Причому, як чоловіки, так і жінки. Співвідношення десь 50 на 50%. Найбільш
затребуваними серед закордонних працедавців є такі спеціальності, як: слюсар,
зварювальник, будівельник та різноробочі для чоловіків: прибиральниця, няня,
офіціант – для жінок. Масштабність трудової міграції, на переконання самих
трудових ріелторів, постійно зростає і напряму залежить від економічного становища в країні. Тому,
напевно, щодня їхніми послугами і користується двоє-троє олександрійців.
Скільки ж людей загалом ці контори відправили за кордон, не відомо. Ніхто цю
цифру не озвучує. І навряд чи десь її можна дістати.
Але ж якщо на цю ситуацію подивитися з іншого
боку: коли ми починаємо шукати собі кращої долі за кордоном, то забуваємо, що в
Україні в нас ще лишається покинутий клаптик домівки, до якого все рівно тягне,
бо є тут і рідні й близькі, друзі і знайомі. І може тому варто замислитись, як
всім нам разом допомогти нашій державі піднятися до такого рівня, як це змогли
поляки, щоб ми не покидали своїх домівок!
До слова, за інформацією Олександрійського
міськрайонного центру зайнятості станом на 1 серпня 2016 року на обліку
перебувало 2,1 тис. осіб, з яких 66,5% складали жінки, 39,7% - молодь віком до
35 років, майже кожен другий належав до осіб, які мають додаткові гарантії щодо
сприяння у працевлаштуванні, 24% зареєстрованих безробітних – сільські
мешканці. У той же час у базі даних центру зафіксовано 141 вакансію. У
середньому на одне робоче місце претендує 15 осіб. Найбільш необхідними
залишаються професії продавчинь, слюсарів, мулярів, кухарів, садівників та
швачок.
Н. Луценко