Весна — чудова пора року, коли всюди лине дзвінкий,
радісний, зворушливий пташиний спів; зеленіють поля, з'явилося перше листя на
деревах, воно блищить на сонці, як смарагд. Перші весняні квіти милують очі.
Скрізь сліди кипучого життя природи. Радіє приходу весни і Наталія Миколаївна КРЕЧМАРОВСЬКА із Піщаного
Броду. У той же час ця чудова пора навіває їй і на хвилюючі спогади. Адже саме навесні 1985 року, коли на рідній
українській землі буяли квіти та дерева, її, тендітну, але у той же час і
сильну та вольову жінку, відправили у пекло афганської війни. До цього
23-річна Наталія про афганську війну
знала те, що і всі: «обмежений контингент радянських військ надає
інтернаціональну допомогу народові Афганістану». Те, що там рвуться снаряди і
тисячами гинуть солдати, зрозуміла лише тоді, коли прибула на місце служби 27
квітня в провінцію Тулі-Хумрі, де попереду на неї чекали воєнні будні та
виснажливе чергування біля операційного столу.
- Поранених прибувало
стільки, що розслабитися не було часу. Доводилося мобілізувати організм на
стійкість і витривалість. Ми не брали участі у боях, а тому були, що
називається, за кадром хроніки Афганської війни. Між тим вкладали свою працю у загальну
справу. Нестерпний клімат, спека, задуха, місцями пил по коліна, котрий піднімається
величезною хмарою, коли проїжджає транспорт, і важко дихати, скромні побутові
умови – до всього цього дуже важко було звикнути. Але ніхто з нас, жінок, не скаржився, кожен
робив свою справу.
Наша героїня пригадує, як перший місяць по приїзду на чужу
землю, дуже хотілося додому, аж до сліз. Уві снах бачила Олександрію, її
вулиці, зелені дерева. Але скоро за роботою і щоденними клопотами журитись було
ніколи. Колектив у госпіталі був великий, дружний. Досвідчені медики охоче
ділилися з молоденькою медсестрою досвідом роботи.
Коли жінка покидала території Афганістану, там ще свистіли
кулі і багато друзів залишилося виконувати свій інтернаціональний обов’язок. За
всі роки потому вона жодного разу не пошкодувала, що пережила афганське пекло.
Зараз Наталія КРЕЧМАРОВСЬКА по особливому цінує своє життя і сьогоднішні події,
які розгортаються всередині нашої держави, її дуже непокоять. Вона знає, що
таке – смерть, горе, сльози матерів, тому щоночі просить Бога, щоб це лихо не
накрило нашу неньку – Україну.
Наталія Миколаївна залишалася вірна своїй професії і після
повернення на рідну землю, дев’ятнадцять років працювала вона медичною сестрою
у хірургічному відділенні Олександрійської ЦРЛ. Колеги й досі пам’ятають свою
вірну подругу та наставницю.
Кілька років тому Наталія Миколаївна разом з родиною
переїхали у село. Ізмайлівська сільська рада виділили їм затишний будиночок у
Піщаному Броді і жінка пішла працювати фельдшером у місцевий ФАП. За цей час
полюбила село, людей, які в ньому живуть, вони для неї стали, як рідні.
Медпункт завжди виблискував чистотою. Наталія Миколаївна не раз отримувала
подяки і грамоти.
Уважна, ввічлива, вимоглива, дисциплінована, фахово
освічена, у будь-який час доби і за будь-якої погоди поспішить на допомогу.
Скільки врятувала життів?! Доводилося
щодня долати по кілька кілометрів, аби дістатися до хворого. Говорить, що у
роботі медика немає ні вільного часу, ні вихідних, бо хвороба не питає, коли
постукати у двері, тому фельдшеру часто доводилося працювати і вночі, і у свята
чи вихідні. Та пані Наталія не приховує: роботу свою дуже любила.
До кожного пацієнта завідувач ФАПу знаходила підхід. Ставали
у пригоді щире серце, весела вдача, високий професіоналізм і бажання допомогти.
Нині вона вже на заслуженому відпочинку, та все ж продовжує допомагати людям.
За першим проханням відгукнеться, зробить укол, поставить крапельницю, чи порадить негайно звернутися в
лікарню.
Маючи від природи загострене почуття справедливості, завжди
відстоює інтереси громади, як депутат Ізмайлівської сільської ради і як
пересічний житель села. Її громадська діяльність проявилася в багатьох добрих
справах. Секретар сільської ради Ольга Володимирівна СКРИПНИК розповідає, що
завдяки організаторським здібностям Наталія Миколаївна посприяла швидкому встановленню водонапірної башти, бере активну
участь у сесіях сільської ради, де до її
думок завжди прислухаються. Бо болить їй чуже, як своє. Своїм неспокійним
характером, своєю участю прагне допомогти людям: кому — добрим словом, а кому —
конкретними справами.
А ще Наталія Миколаївна - добра господиня, кохана дружина, найкраща матуся для свого
сина Олександра. Із чоловіком Миколою живуть уже багато років у добрі і
злагоді, тому є добрим прикладом для дітей і для всіх жителів села.
І.ЖИДУЛОВА (Сільський вісник, 2014, №22, 31 травня).