15 лютого Україна
вшановує учасників бойових дій на території інших держав, а також відзначає
день виведення радянських військ з Афганістану.
Воїни-інтернаціоналісти.
Яка нелегка і водночас відповідальна місія лягла на їх плечі. І вони з честю
виконали свій військовий обов’язок, зробили все, що могли, щоб зберегти мир і
подарувати людям свободу та надію на кращу долю. Доля розпорядилася так, що я
був призваний служити у Військово-Морський флот на півночі колишнього СРСР.
Строкову службу проходив на авіанесучому
крейсері «Київ», атомному ракетному
крейсері «Кіров». Понадстрокову службу – на
протичовновому кораблі типу «Альбатрос-МПК». Проходив бойову службу біля
берегів Куби. Довелося побувати в двох океанах і дев’яти морях.
На початку 80-х
років минулого століття був направлений на побережжя Атлантичного океану до
Республіки Ангола. Можна лише уявити, що значить попасти з півночі в тропіки.
Там, в Анголі, мені довелося без відпустки перебувати один рік і сім місяців. Тоді для багатьох моїх товаришів не існувало
більш святого поняття, ніж Честь і Обов’язок. Ми розуміли, що були там, куди
нас покликав час. Тепер вже мало хто знає про ті події, які відбувалися в
Анголі. Тропічний клімат, тропічні ліси, які поступово переходять в савану.
Надра країни багаті на алмази, золото, уран, мідь. Але по кілька разів на рік змінювалася в ній
влада. Постійні міжусобиці, що не могло не позначитися на апетиті політиків
того часу, які постійно організовували криваві бійні, правду про які тривалий
час приховували. Це були чужі й жорстокі розбірки із зброєю за розподіл зони
впливу між зверх державами. Та від цього страждали місцеві жителі. Але нашої
провини в тому не було. Ми волею долі опинилися в Африці й виконували свій
військовий обов’язок. Тоді радянські військовослужбовці перебували в Анголі на
нелегальному становищі, без імен і звань. Від керівництва існував суворий
неписаний закон про неможливість слова – полон. І ми під маскою інструктора зенітно-ракетного
комплексу і на морі, і на суші з гідністю виконували свій інтернаціональний
обов’язок. Доводилося тралити узбережжя
від мін, супроводжувати до нейтральних вод цивільні кораблі. На базі охороняли
наші відомства, радянських цивільних інженерів і робітників. Всякого довелося
пережити в цих умовах. Болісно було втрачати своїх бойових товаришів, зниклих
безвісти. Сотні наших співвітчизників проходили службу на території Анголи й
дуже часто з багатьох її куточків приходив «вантаж-200», від якого давив
невідступний душевний біль, щеміло серце. Тяжкі спогади залишила для мене
Ангола. Із нашої групи з 24 чоловік, які були направлені у «відрядження»,
додому у Союз повернулося 17. Один пропав безвісти. Там, в Анголі, я пізнав, що
таке безкорисна чоловіча дружба. І хоч ми були родом з неіснуючої зараз країни
– Радянський Союз, ми цим гордимося. Гордимося тому, що за нашу мужність,
професіоналізм і гуманізм місцеве населення з вдячністю й повагою до нас
ставилося, чого не можна було сказати про представників інших країн, які
перебували там.
Після Анголи мені
ще чотири з половиною роки довелося служити на
надводних кораблях Північного флоту. Проходив службу в Баренцевому,
Норвезькому морях. Після звільнення працював дільничним інспектором міліції при
Олександрійському РВ УМВС України в Кіровоградській області.
Насамкінець, хочу
звернутися до всіх колишніх учасників бойових дій на території інших держав. Я,
як і всі вони, розумію, що люди, обпалені війною, особливо гостро відчувають
такі важливі суспільні цінності, як мир і злагода. У них, як ні в кого іншого,
загострене почуття справедливості. І це всім треба розуміти. Пам’ять про
загиблих друзів, всі спогади, які постійно у твоїй голові, неможливо забути.
Тож не даремно цього дня, 15 лютого, всі ветерани афганської та інших локальних
воєн, збираються біля святих для них місць. Кладуть квіти до обелісків та
пам’ятників, а після спогадів – обов’язковий тост – «за тих».
Від усього серця
бажаю вам, мої земляки, вашим родинам міцного здоров’я, мирного неба, щастя й
добра. А як кажуть моряки, бажаю вам сім футів під кілем.
З повагою,
гвардії мічман, а нині Андріївський сільський голова Віктор Близнюк (Сільський
вісник, 2011, 12 лютого).