Для багатьох жителів Олександрійщини, які бодай раз відвідували будівлю
районної державної адміністрації, ім’я та обличчя Юрія Климовича ГОРЯЧОГО (авт.
- на фото) є знайомим, адже він не перший рік працює тут охоронником. Та багато
хто з нас навіть не здогадується, які тяжкі випробування випали на долю цього
чоловіка. Цей скромний і водночас мужній чоловік свого часу в республіці
Афганістан здійснив близько 500 вильотів.
Родом Юрій Климович з Одещини. У 1978 році закінчив Васильківське
військове училище, потім познайомився та одружився на чудовій дівчині
Наталії. У 1984 році його направили на
службу в Олександрійський 51-й окремий гвардійський авіаційний полк. Місцевість
йому сподобалася, тож вирішив перевезти сюди й свою родину. А вже через кілька
місяців 27-річного чоловіка разом з товаришами по службі відправили на
виконання інтернаціонального обов’язку в республіку Афганістан.
– Від нас ніхто не приховував, куди ми їдемо і що на нас там чекає, -
ділиться спогадами Ю.ГОРЯЧИЙ. - Коли перетнули кордон, одразу побачили, настільки
це інша держава, зі своєю культурою, релігією та своїми законами. Згадую бідність
та убогість місцевих жителів, їхні кишлаки і домівки з глини. До теперішнього
часу пам’ятаю вітер з колючим піском, заіржавлену та брудну питну воду. З самого
початку перебування в цій країні ми відчули на собі лють і гнів душманів – кулі
свистіли з усіх сторін, здавалося, що час зупинився. Тоді ми вперше відчули гіркий, наче полин, присмак
війни.
Колишній військовий розповідає, що спочатку їхній склад на десять днів розташувався в гірському
селищі Какайди. Там хлопці проходили адаптацію, освоювали навички пілотування у
складних метеоумовах, зльоту і посадки. Юрія Климовича призначили бортовим техніком.
Коли головні ази бойової підготовки було освоєно, їх через кордон відправили в провінцію Кундуз.
Там вони змінили хлопців з Білорусії, прийняли у них вертоліт і приступили до
виконання завдань. Одне з
головних - переправляти десантників на різні воєнні операції, перевозити боєприпаси, зброю, військову техніку. Часом
доводилося своїм вертольотом доставляти поранених у найближчий госпіталь. Бувало,
що «духи» не давали можливості посадити вертоліт, а навкруги були лише
кам’янисті гори. Але за будь-яких обставин нам вдавалося виконати своє завдання.
Робити це було вкрай
складно, тому що афганці були добре підготовлені та озброєні, досконало знали
місцевість та двадцять чотири години на добу були готові вбивати невірних. Ми
літали по всіх «гарячих точках» Афганістану. Проте згадувати все це тяжко, бо
там, у далекій і чужій країні, було й приниження, й знущання, й недовіра, але
найстрашніше - була війна. Я повернувся з того пекла, бо до мене доля була
милосердною, - розповідає Юрій Климович.
Також він згадує про страшенну спеку, призвичаїтись до якої було
неможливо. Тому картина розпеченої пустелі
стала однією із найбільш незабутніх у життєвій галереї цього чоловіка. Вражав
і зимовий період, коли малесенькі діти, незважаючи на мороз і холод, бігали вулицями у калошах та напівголі, а
наші військові намагалися їм допомагати і одягом, і харчами.
Зайве,
мабуть, говорити, скільки тривожних днів і ночей довелося пережити родині Юрія
ГОРЯЧОГО. Іноді по кілька місяців вони не отримували жодної вісточки від нього
- йому просто ніколи було писати. У тривозі рідним всяке спадало на думку: «А
раптом…». Загалом, льотний склад у «гарячих точках» Афганістану тримали рік. Коли у вересні
1985 року він повернувся додому, здавалося, життя потрібно було розпочинати
спочатку. Та не встиг він пройти повноцінний період адаптації, як військові
отримали наказ - відлітати на ліквідацію пожежі на Чорнобильській АЕС. З перших
днів чоловік боровся з пожежею та отримав велику дозу опромінення. У Чорнобилі він
був двічі. Та й це випробовування долі Юрій Климович сприйняв гідно. Зараз чоловік вже на заслуженому відпочинку. Працюючи
охоронником Олександрійської райдержадміністрації, завоював довіру керівництва
та повагу серед колег.
І.ЖИДУЛОВА (Сільський вісник, 2014, № 7, 15 лютого).