Останнім часом в нашу буденність, у наше життя, на жаль, крім всіх інших негараздів, входить військова тема зі всіма її жорстокими і сумними наслідками, що, в першу чергу, відображається на долях тисяч і тисяч людей. У наш лексикон знову повернулося страшне слово «війна», слово, яке нещадно руйнує всі наші устої і уяву про життя. Як мирного населення, так і, в першу чергу, військового. Сьогодні на сході України палає справжня війна. Своєю суворою реальністю дійшла вона і до нашого краю, адже сотні олександрійців стали зі зброєю в руках в ряди захисників Вітчизни. Гідно і з честю вони, не шкодуючи свого життя, захищають її рубежі. Та, повертаючись з фронту додому, вони потребують від суспільства і свого захисту. Насамперед соціальної та моральної підтримки і уваги. Цим вкрай важливим завданням неабияк опікуються і владні структури.
А тому цілком закономірно, що для більш предметного виконання поставленої в цьому значенні мети, нещодавно при голові райдержадміністрації була на громадських засадах запроваджена посада радника голови з питань надання допомоги військовослужбовцям, які повертаються з війни додому. Цю посаду на сьогодні очолив Олександр Рушковський (на фото). І це, без сумніву, небезпідставно, адже сам Олександр Олександрович півроку особисто пройшов бойове хрещення на передовій лінії АТО. Спочатку два місяці в 2014 році в Луганській області поблизу міста Старобєльськ, а потім з кінця минулого року майже до травня 2015 року перебував в горнилі бойових операцій біля міста Горлівка Донецької області.
З ним ми і зустрілися, пропонуючи прокоментувати обсяг тих завдань, які стоять перед ним і які конкретні справи доводиться вирішувати, щоб допомогти захисникам Вітчизни.
- Олександре Олександровичу, яку по великому рахунку мету переслідує впровадження такої посади, як Ваша, при голові райдержадміністрації?
- Тим напрямком роботи, який мені потрібно буде осягнути на дорученій ділянці роботи, я займався і донедавна, до свого призначення на цю роботу. Займався не сам, а зі своїми товаришами. Ми тривалий час працюємо задля того, аби наші воїни, які повертаючись з фронту на сході країни, мали всю інформацію про те, на що вони мають право, яким чином можна чогось добитися, як одержати ті ж, наприклад, два гектара землі для ведення сільського господарства, чи землю під забудову. Вони повинні знати потрібну для них інформацію.
Щодо питання виділення землі, то в нас якихось особливих проблем немає. У районі розподіляють цю землю і для жителів міста. Правда, вільної землі в сільрадах, по суті, вже немає і процес її одержання затягнувся від 3 місяців до півроку і більше. Інколи доводиться або чекати появи вільної землі, або ж погоджуватися на її одержання на територіях інших сільрад. А це зовсім невигідно.
- І скільки воїнів з подібними життєвими питаннями знаходиться на сьогодні під Вашою опікою?
- Ми не відокремлюємо військових з району від військових з міста Олександрії. Насамперед, хоча б тому, що вони одержують ту ж саму землю, наприклад, в районі, бо в місті такої землі немає. По району осіб, які потребують допомоги, налічується 323 чоловіка. Це з урахуванням тих, хто ще служить на передовій. Деякі з них вже одержали і статус учасника бойових дій.
- Чи багато труднощів у вашій роботі і хто допомагає Вам їх переборювати?
- Нашими союзниками є Союз солдатських матерів і дружин. Є українське капеланство та інші громадські організації. Їхній профіль роботи дещо відрізняється від нашого, але вони теж взаємодіють з нами, допомагають оформляти воїнам певні документи. Це наша спільна робота, яка базується винятково на громадських засадах і не передбачає ніякої матеріальної вигоди. Я особисто цією роботою займаюся чотири місяці, у тому числі більше місяця в якості радника голови райдержадміністрації. Ми прагнемо досягти того, щоб наші військовослужбовці змогли отримати інформацію чи консультацію для вирішення своїх питань в одному кабінеті. Це особливо стосується проблем воїнів з одержанням ними певних необхідних для них документів, адже не так вже й рідко трапляється, коли при виході з військової частини у солдата в руках, крім військового квитка, більше нічого немає. Тоді ми звертаємося до стройових військових частин, їхніх командирів і ставимо їм прямі нелегкі запитання. З деякими домовляємося одразу, з іншими – не зовсім. Але ж допомагаємо солдатам одержувати необхідні для них документи. Рутинна ця робота, та що поробиш.
- Яка реакція на вашу працю і ваші прагнення з боку військовослужбовців і членів їхніх сімей?
- Ми реально маємо можливість розрядити якусь спірну конкретну ситуацію, знівелювати її наслідки, упередити скарги і вирішити спірні питання на місці у випадку, коли відповідальні особи на місцях з якихось причин відгороджуються від допомоги військовим. Якщо, наприклад, у людини є певні проблеми, котрі не вирішуються і вона прагне скаржитися, ми можемо при зверненні до нас вирішити ці проблеми за дуже короткий час. А відтак і відношення до нас з боку військових позитивне.
- Олександре Олександровичу, чому саме вас призначили радником у всіх цих питаннях?
- Якось не так вже й легко самому про себе говорити. Але, певно, скоріше всього тому, що я і мої товариші ще раніше створили організацію «Учасники АТО Олександрійщини» і, займаючись проблемами всіх тих, хто перебував на передовій, здобули певний досвід у цій роботі. А ще, певно, тому, що просто довірили.
- Як почуваєте себе на цій посаді?
- Роботи чимало. І вона збільшується по мірі процесу створення нашого центру, адже зараз ми працюємо з нашими військовими поки що практично лише в телефонному режимі чи через електронну пошту. Коли ж буде приміщення центру, матимемо і спеціаліста, котрий займатиметься кадровою роботою. У нього буде база всіх питань, які потрібно буде вирішувати по кожному учаснику АТО. Думаю, матимемо в центрі свого психолога, який відповідатиме, перш за все, за питання реабілітації військовослужбовців і членів їхніх сімей. Медик займатиметься проблемами лікування. На даний час ми зареєстровані за адресою: вул. Першотравнева, 5. Сьогодні вся надія на те, що незабаром ми відкриємо свій центр, де військові зможуть одержати повноцінну і усесторонню необхідну для себе інформацію і допомогу. Я переконаний, що ступінь довіри людей, які побували в бойовій фронтовій обстановці, був і буде залишатися до нашої праці значно більший, бо ми працюємо на волонтерських началах. Ми, як той місток, що з’єднує державу з військовими у вирішенні їхніх проблем, як зв’язуюча ланка, котра все акумулює, а потім прискорює вирішення проблем.
- Певно, тому, як мені здається, ваша робота розрахована на тривалий час?
- Так, ця робота надовго. Вже сьогодні на Кіровоградщині налічується близько трьох тисяч чоловік, котрі потребують нашої допомоги і підтримки. Ця цифра постійно змінюється. Хтось виїздить, хтось приїздить з області. Є ті, хто ще не повернулися зі сходу. На жаль, поки ми ще молоді, то часто і не задумуємося над своїми проблемами, відкладаємо на потім їхнє вирішення. А їх все одно потрібно вирішувати, у тому числі і щодо здоров’я військових. Тим більше, що зміни будуть обов’язково переслідувати нас потім і в законодавчих актах. І завжди потрібно буде з’ясовувати, роз’яснювати та доводити до відома військовослужбовців усі ці зміни, продовжувати їх підтримувати і надавати допомогу, незалежно від їхнього віку. І поки не закінчаться і не зникнуть усі катастрофічні наслідки, пов’язані з АТО, наш рух і наша безкорисна праця будуть потрібні суспільству.
- Спасибі вам за цю розмову, хоча зізнаюся, що хотілося б, аби наша розмова стосувалася набагато миролюбивіших справ, якими б повинна жити наша Україна.
В. ЮРЧЕНКО.