Біографія жителя Нової Праги Олександра Тихоновича Чумака (на фото) така неймовірно багатюща на різного роду масштабності, як для життя однієї людини, події, що про них можна не просто оповісти на шпальтах районного часопису, а написати пронизливого і глибокого змісту книгу про те, як життя людини може ввібрати в себе з калейдоскопічною неймовірністю безліч доброго і злого, щасливого і трагічного, справедливого і підступного, радісного і сумного і не втратити при цьому відчуття свого високого призначення на цій землі, силу волі, віру у високі ідеали людства і бути, мов криця, прикладом мужності, принциповості, мудрості і гідності. Бути прикладом людини, яку не можна зламати, життєві основи якої непорушні незалежно від будь-яких обставин і випробовувань.
Ці слова можна повною мірою адресувати і дружині славного жителя Нової Праги Зіні Павлівні Кострикіній, котра разом з ним вже 65 років в надійному сімейному тандемі гідно і мудро веде по фарватеру сімейний корабель благополуччя, миру, спокою і успіху. Вона завжди була і залишається неперевершеним оберегом цього корабля, його невразливою кормою, котра витримує будь-які шторми життєвих незгод, що не раз підтверджувало їхнє довге сімейне подружнє життя.
Олександру Тихоновичу 15 листопада виповнилося 90 років. Поважний, шанований вік, коли люди заслужено вже щонайперше бажають гідного відпочинку і, як би там не було, прагнуть потурбуватися про своє здоров’я аби в першу чергу не бути тягарем для близьких і рідних, не завдавати їм клопоту. Та це не стосується Олександра Чумака, якому на білу заздрість і гордість за нього його земляків – новопразьців ніяк не скажеш, що 90. Принаймні так, з легкого погляду, хіба що десь 70, чи в межах цього. Як і раніше – з молодим запалом, гумором, дотепними аналітичними думками, оцінками, висновками, гострим і вивчаючим тебе поглядом, завидною пам’яттю про пережите, все тим же принциповим і непоступливим характером, веселим норовом, фізичною, як для його віку, статністю. Ні, йому і досі зовсім не до відпочинку. Як і раніше він постійно у вирі щоденних буднів суспільного і громадського життя Нової Праги, завжди готовий комусь прийти на допомогу, бути в чомусь порадником, переконливим і зрозумілим співрозмовником чи то в середовищі дорослих, чи школярів, чи малечі в дитячому садку.
А вдома теж особливо не доводиться відпочивати. На затишному, охайному, по господарськи доглянутому подвір’ї садиби подружжя утримує хоч і невелике, але таке, що завдає клопоту, господарство в складі 10 курей та 20 качок – шипунів, як їх називають в народі. Всім їм господарі самостійно дають лад. Як і садибі та території, що навколо неї. Для Олександра Тихоновича не складає ніяких проблем, щоб взяти в руки косу і з задоволенням покосити підрослу травичку біля городини. Чи допомогти дружині утримувати ідеальний порядок в будинку, в якому вони проживають вже 25 років і який слугує для громади Нової Праги прикладом того, як треба відноситися до свого домашнього обійстя.
Між тим життя цієї гостинної, матеріально і духовно щедрої сім’ї, зокрема самого Олександра Тихоновича, безліч раз сурово екзаменувало на витримку і людяність, завдавало неочікуваних ударів, від яких подружжя ставало лише міцнішим і ще більше утверджувалося на землі.
Народився ветеран в сім’ї, де виховувалося ще 3 його брати. У лютому 1943 року, коли йому було всього 17 років і 2 місяці, добровольцем пішов захищати Батьківщину від німецько-фашистських загарбників. Деякий час не попадав на фронт тому, що військкомат направив його на навчання у Друге Московське військове училище, що дислокувалося в Оренбурзькій області. З часом училище стало базуватися після відступу німців у м. Серпухов. Успішно закінчивши навчання, молодий боєць став авіаційним механіком по спецобладнанню бойових літаків на фронті. Ноша відповідальності на цій посаді була неабияк важкою, адже довелося обслуговувати літаки командира полку і його заступника з льотної частини, штурмана і начальника повітряно-стрілкової служби. В його полку воювали 2 герої Радянського Союзу. День Перемоги зі своїми бойовими товаришами зустрів за 25 км від столиці Австрії міста Відень. Після війни проходив військову службу в Молдові. Там, на прикордонні, 11 жовтня 1950 року випадково, волею обставин познайомився з чарівною дівчиною Зіною. Ця зустріч для обох стала доленосною, яка вже не залишала ніяких шансів бути поодинці. Вже на другий день без ніяких вагань і роздумів закріпили свій сімейний шлюб і з тих пір вже 65 років разом, душа в душу.
У славний день 90-річчя Олександра Тихоновича на знак глибокої поваги з найщирішими побажаннями завітали до нього, щоб поздоровити з ювілеєм, голова райдержадміністрації Андрій Коломійцев, голова районної організації ветеранів Олександр Голуб, завідуючі відділеннями районного терцентру Лариса Бугайова і Надія Тишковець, Новопразький селищний голова Ольга Горбенко, голова ветеранської організації селища Володимир Осипчук, внуки і правнучка, школярі місцевої школи № 2, жителі селища, соціальний робітник Тетяна Сумарок. Усі вони бажали ювіляру доброго здоров’я і довголіття, радості і світла, в добрі і любові до 100 років прожити і щоб все хороше, зроблене ним за весь вік з душею та натхненням, поверталося до нього сторицею.
У ті щасливі моменти Олександр Тихонович дозволяв собі поринути в глибокі спогади своєї юності і зрілого свого життя. Ні, він не відчуває свого віку, він відчуває велич і значимість всього ним разом з Зіною Павлівною пережитого. Разом з нею народили і виховали двох синів і доньку. Їхня біографія – то велика життєстверджуюча історія. Обом довелося побувати, жити і працювати на цілині, а потім на будівництві Байкало-Амурській магістралі. Він все життя своє посвятив будівельним професіям, закінчив будівельний технікум, пройшов всі щаблі будівельних професій, починаючи від прораба і майстра і закінчуючи начальником відділу капітального будівництва. Дружина ж посвятила себе бухгалтерській справі.
Певний час сім’я жила в Молдові, мали там 3-х кімнатну квартиру. Та коли в період розпаду Радянського Союзу в цій республіці настали буремні і тривожні часи, а їх життю стала загрожувати смертельна небезпека, довелося покинути все нажите і на пропозицію дітей переїхати до Нової Праги, купити тут затишний будинок, в якому в мирі і злагоді, маючи велику кількість друзів, хороших сусідів, їх добре ставлення до себе, проживають ось уже 25 років. Тут в селищі вони ні за чим не жалкують, бо Нова Прага стала для них рідною землею. Тут вони поховали батька Олександра Тихоновича, якого доглядали 7 років і який лише 2 місяці не дожив до свого 100-річного ювілею. Це була неординарна особистість. Маючи лише три класи освіти в церковно-приходській школі, він наполегливо займався самоосвітою, що дало йому можливість обіймати керівні посади ряду організацій районного масштабу. Воював на фронтах І-ї світової війни, побував у полоні, ледь вижив. У роки Великої Вітчизняної війни в званні старшого лейтенанта знову на фронті, комісар евакошпиталю.
Сьогодні Олександр Чумак вже багато втратив своїх рідних і близьких. Ще в роки війни при обороні Сталінграда загинув один із його братів. Похований на східному схилі Мамаєвого кургана. Інший брат помер років п`ять тому. Ті із родичів, хто залишився живим, розкидані по всій Росії і Україні. Один з племінників проживає навіть в Німеччині. І зі всіма ними ювіляр прагне підтримувати зв’язки, нікого не цуратися. Для нього вони всі найдорожчі і близькі.
Вже немає серед живих жодного із бойових однополчан Олександра Тихоновича. Він залишився один з льотного полку. Нема нікого і з однокласників. А він продовжує жити і свято берегти про всіх них світлу пам’ять. У цьому неоціниму підтримку він одержує від своєї вірної дружини Зіни Павлівни. І за це ювіляру щиро вдячні всі жителі Нової Праги, які гордяться, що на території їхнього селища проживає така незвичайна людина і незвичайна сім’я.
Він продовжує не просто жити, а залишатися для всіх тим нержавіючим гвинтиком волі і сили духу нашого народу, уособленням тієї епохи, яка відстояла праве діло, за яке боролися наші батьки і діди, подарували нам всім свободу і мирне небо. Низький уклін Вам, Олександре Тихоновичу, за це. Залишайтеся і надалі на довгі роки таким, який Ви є.
В.ЮРЧЕНКО.