Зрозуміло, що чи не найбільш справедливі роздуми з цього приводу можна почути від досвідчених керівників найнижчих органів місцевого самоуправління, котрі знаходяться, так би мовити, в самій гущі життя людей і займають ці відповідальні пости вже чимало років. У районній сім’ї таких керівників вже досить давно ( з березня 1990 року) своє гідне місце займає Ізмайлівський сільський голова, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, нагороджений ним у 2009 році, багаторічний староста сільських голів Микола Сироватка (на фото).
Напередодні Дня місцевого самоврядування ми запросили Миколу Павловича у редакцію, щоб почути його думку про ті реформи, що стосуються насамперед децентралізації влади на місцях, і впровадження яких чекаємо усі ми найближчим часом.
- Миколо Павловичу, що ви думаєте про різного роду можливі варіанти об’єднання територіальних громад в сенсі очікуваного реформування?
- Думки різні, неоднозначні. З багатьма сумнівами і запитаннями, на які не маєш чіткої відповіді. Насамперед тому, що спочатку, як всім відомо, степова Олександрійщина виступила з ініціативою створити на території району одну територіальну громаду. Та, як виявляється, з таким бажанням людей хтось не погоджується і нам пропонують створення трьох територіальних громад. Де ж тоді проголошуваний на кожному кроці багатообіцяючий і привабливий принцип добровільності при утворенні громад? Отож і до кінця незрозуміло та і, чесно кажучи, невідомо, як все воно відбуватиметься надалі і куди нам доведеться йти. Принаймні, зараз мені, як сільському голові, треба підрахувати потенційні доходи громади, які ми можливо будемо отримувати і розмірковувати – проживемо ми з ними в умовах децентралізації, чи ні. І аж потім будемо гадати і вирішувати, чи варто з кимось об’єднуватися, чи ні.
- А яким ви бачите хід самого об’єднання територіальної громади?
- Бачиться все так, що малі сільські ради в період здійснення реформи треба, зрозуміло, приєднувати або ж їм об’єднуватися з громадою, яка має міцний і надійний економічний фундамент. Наприклад, 5-7 чи 8 сільських рад, як це вимальовується в уяві, об’єднаються в єдину територіальну громаду на чолі з головою громади і членами виконкому. Приєднані ж сільські ради будуть мати на своїй території старост. Та заковика, певно, буде в тому, що ці старости, по суті, не матимуть ніяких важелів впливу. Всього-на-всього будуть, як члени виконкому. Реальна ж влада буде належати одному голові громади, в тому числі і у вирішенні фінансових питань. Бо він реальний керівник. Будуть, звичайно, якісь обов’язки і в старост, але – номінальні. Ось тут і постає чимало запитань, пов’язаних з тим, як то воно все буде, пов’язаних з невідомістю. Якщо ж до громади будуть приєднані невеликі села, котрі на сьогодні мають своїх сільських голів і самостійно вирішують всі питання, то тоді такої благодаті вони не матимуть. Усі питання через старост треба буде вирішувати з єдиним тепер головою громади. І утримувати ці села за рахунок бюджету всієї громади. Важко уявити, що в такій ситуації громада в центрі погодиться щедро фінансувати вирішення всіх проблем невеликих сіл. Як, наприклад, звичайних, буденних. Чи то ремонт доріг в них, чи очищення доріг взимку від заметілі, чи надання якихось послуг та інше.
- Що ж тоді можна говорити про подальшу долю соціально значимих і життєво необхідних соціальних об’єктів в цих селах?
- А доля їх може бути різною. І це викликає неабияку стурбованість. Я чомусь передбачаю, що при впровадженні, так би мовити, децентралізації в малих селах можливе і закриття шкіл, дитсадків, ФАПів. Можливо так і не буде, але ж подібне бачення такої проблеми не виходить з голови, бо при такому, не дай Боже, розкладі справ наші села чекає вимирання і знищення.
- А що, на Вашу думку, буде з тією сільською громадою, яка відмовиться від об’єднання з іншими і виявить бажання жити самостійно?
- Питання це надто складне. Тим більше неможливо уявити, як реально це можна здійснити і на які власні ресурси розраховувати, щоб вижити, якщо допустити такий варіант. Разом з тим, силою, через коліно, як кажуть, ніхто об’єднуватися заставляти не буде.
Надіємося, що все ж таки ми дійдемо до тієї межі, коли усвідомимо, що об’єднання життєво потрібне з тим, щоб наші громади жили не за рахунок дотацій, а за рахунок власних бюджетів і були самодостатніми.
Та при цьому я найбільше не погоджуюся, що ця, як й інші реформи, занадто поспішно і не зовсім продумано всім нам пропонується. Є різні бачення її впровадження та, на жаль, серед них немає бачення того, якою ж повинна бути після реформи громада, скільки і де, в яких межах вона матиме землі, на який може розраховувати бюджет, як його розподіляти на всіх. Я чомусь переконаний в тому, що її доцільно було б впроваджувати не одразу на всій території України, а в певній її частині, чи регіоні, проаналізувати всі її плюси і мінуси, наслідки, результати, зробити певні висновки, а потім вже, ліквідовуючи прорахунки, запроваджувати в країні. При цьому всім нам дати можливість ознайомитися з таким експериментом, осягнути його, усвідомити і не повторювати помилок.
Ліквідувати райцентр, створити на папері для свого роду звітності територіальні громади – це легше всього. Робити такі чи не ризикові кроки – тут треба добре подумати. Бо що таке існуючий і десятиліттями усталений для людей єдиний райцентр? Тут і вся структура районних установ і організацій, тут і районна лікарня, і міліція, і відділ освіти, і органи соціального захисту та влади, і широка мережа магазинів і, врешті, - багатофункціональний ринок. Усе для людей, які звикли до цього і мають якусь гарантію свого буття. А коли будуть утворені кілька громад, то напрошується думка, що в кожній з них усі ці структури потрібно заново буде створювати? То чи вигідно це буде людям, чи не сприятиме соціальній напруженості? Питання неабияк делікатне, бо щось поламати ми, як завжди, неабиякі умільці, а ось збудувати щось краще не завжди виходить. Як це вже не раз траплялося і з реформуванням податкової системи, і охорони здоров’я, і освіти, і пенсійного віку та багато чого іншого.
- Ви порушили питання про землю. Наскільки воно на сьогодні є важливим і принциповим для сільських рад?
- Я сказав би більше і болючим. Заїдає і гнітить те, що на своїй території і сільський голова, і загалом сільська рада не господарі своєї землі. Територія разом з землею за межами села належить до сільської громади. У межах села я – сільський голова, маю право, як і сільська рада, розпоряджатися землею. А ось за межами села такого права ми не маємо. Хоч мали його на початку 1990-х років. Ми не володіємо компетенцією комусь виділяти землі поза межами села. Це парадокс, коли десь далеко від села сидить якийсь дядько - чиновник і палицею наосліп показує, де яку землю і кому можна дати, а сільський голова такого права не має. Існує вірогідність, що так може статися і при децентралізації, коли один пан буде сидіти десь в керівному кріслі громади, а ми, його підпанки, будемо бігати навколо нього. Чим ми від цього застраховані? Тим більше, що, як мені здається, невідомо ще в якій редакції закон про децентралізацію буде прийнятий Верховною Радою. Та як би там не було, ми, сільські голови, певно, вже не надовго перебуватимемо в ролі розпорядників землею в межах сільської ради. Скоріше всього і це право в нас відберуть і земля перейде в розпорядження голів громади, а не сільських старост.
- Мало втіхи від таких слів. Але продовжуючи земельну тему, скажіть, будь ласка, як вирішуються в Ізмайлівській сільській раді питання про надання земельних ділянок воїнам – учасникам АТО?
- Одразу скажу, що їх у нас налічується 13 чоловік, котрі були призвані захищати східні рубежі України. Це чи не найбільше, ніж в будь-якій сільській раді району. Двоє з них на сьогодні вже повернулися додому, інші продовжують мужньо нести нелегку солдатську службу. На сьогодні питання про надання воїнам земельних угідь для нас є доволі складним, адже все впирається в нестачу на території сільради вільних земель. До того ж, ми не знаємо, скільки цієї землі нам взагалі ще буде потрібно. Тим більше, що виділення таких земель воїнам на території інших сільрад для них не тільки не вигідно, а це зовсім невірно і так не повинно бути. Земля повинна виділятися в межах володінь нашої громади. Поки що з ряду інших причин ми не можемо конкретно сказати про вже виділені ділянки. Але це питання знаходиться під постійним контролем сільської влади. У цьому плані збираємо для одержання землі різні довідки, розробляємо на неї документацію і я надіюся, що до Нового року ми цю проблему з одержанням наділів землі для тих захисників, хто подав заяви, обов’язково вирішимо.
- Миколо Павловичу, що Ви на завершення нашої розмови напередодні свята можете сказати колегам взагалі і тим, хто був нещодавно обраний на посаду сільських голів?
- Насамперед, дай, Боже, їм всім здоров’я, незрадливого терпіння і нормальної плідної праці для людей, для своєї громади. А молодим колегам бажаю терпляче продумувати у своїй роботі кожен крок, кожну дію. Не поспішати, а виважено продумувати і вчитися у своїх старших досвідчених колег. Проблем буде чимало і всі їх доведеться долати, зважено вирішувати. Будьте готові бути головною фігурою на селі. Так сталося, і я про це постійно говорю, що сільський голова, крім всього іншого, є в громаді і великим завгоспом. Нічого в цьому негативного нема. У будь-якій ролі ми повинні розумно, зважено служити людям. І в тому, що наш район є одним з кращих в області помітна і наша праця. Тож продовжуйте старі добрі традиції сільських голів, а ми вам завжди у всьому допоможемо і не залишимо поза увагою, з тим, щоб наша сім’я сільських голів залишалася надійною і міцною. Зі святом всіх вас!
- Миколо Павловичу, «Сільський вісник» дякує Вам за щиру відверту розмову.
В.ЮРЧЕНКО.