Що таке Батьківщина? З чого починається? Де шукати її коріння? Батьківщина - це держава, в якій ми живемо, це наша славетна столиця - Київ, наш районний центр Олександрія, це село Попельнасте, в якому ми народилися і живемо, про яке колись старі люди казали: «Місце, де зарита моя пуповина». Врешті - решт Батьківщина це всі міста і села нашої країни. Це всі українські люди, з їхніми турботами, мріями і сподіваннями на краще. Настає пора, і кожен із нас починає розуміти і відчувати, що є не просто людиною, а ще й представником покоління, живим зв’язком між минулим і майбутнім нашої землі. Щоб не втратити цей зв'язок, потрібно пізнавати свою Батьківщину не тільки сидячи за партою, працюючи в полі, сидячи за робочим столом, а й подорожуючи теренами рідної України.Тож, коли я отримала пропозицію від Валерія Жванка, керівника туристично - краєзнавчого гуртка «Колесо» (який він створив та очолює), приєднатися до чергової подорожі, разом з гуртківцями відвідати Київ - вагань не було.
У день подорожі туристична група прибула до Олександрії надвечір, часу до відправлення потяга залишалося вдосталь, за пропозицією Валерія Івановича гуртківці прогулялися вечірнім містом.
Довгоочікуваний потяг «Кривий Ріг – Київ» прибув на перон без запізнень. П’ять годин промайнули як п’ять хвилин, радісним хвилюванням не було меж. Незважаючи на ранній час, київський вокзал зустрів нас у повному русі, перше враження - це як часовий механізм, який не має права зупинитися, бо зупиниться час.
Ми швидко входимо в ритм і наші серця починають битися синхронно рухові київського метро. Дякуючи скоординованим діям керівника, швидко вливаємося в потік - ескалатор, потяг метрополітену і наша перша зупинка «Золоті Ворота».
Ескалатор піднімається вгору. Ми виходимо і потрапляємо в інший простір, простір ранкового спокою, вражаючої тиші. Зачинена брама Золотих Воріт, величний з мудрим поглядом - Ярослав, розуміємо час тут зупинився, поринаємо в минуле своєї Батьківщини. Здавалося, закриєш очі на мить, а, відкривши їх, побачиш князів Аскольда і Діра, які запрошують нас на гостини. Місто просиналося, минуле і сучасне було нероздільне, поступово розуміємо - це і є той вузол на нескінченній нитці поколінь. Ми знову набираємо ритму. Проходимо, ні майже пробігаємо, вулицями древнього міста, зупиняємося біля великого муру. Тут Валерій Іванович зупиняє групу і пропонує пройти повз нього із закритими очима. Розуміємо - буде сюрприз. Картина, що відкрилася нашому зору, була занадто довершеною: з одного боку Софіївський Собор, однойменна площа, пам’ятник Богдану Хмельницькому, з іншого боку - Михайлівський Золотоверхий Собор і всього цього торкалися вранішні сонячні промені.
Подорож продовжувалася. Ми відвідали Національний музей літератури України, де нас зустріли якось вже дуже тепло, по домашньому, обдарували подарунками. Трішки перепочивши, спускаємося Андріївським Узвозом, і знову емоції наповнюють душі. Та годинник вказував час, на який нас чекали у літературно - меморіальному музеї М. Булгакова. Експозиція музею представлена білим предметним рядом, біле поле втягнуло нас у гру власних асоціацій, вражень, спогадів. Це було неабияким поштовхом перечитати твори М.Булгакова.
Ритм знижувався, а відчуття чогось важливого почало наростати - група наближалася до Майдану Незалежності. Наша хода стає повільною, крок за кроком проходимо місцями Революції Гідності, розуміємо - тут твориться історія. Ступивши на вулицю Інститутську, ми пройшли до меморіалу Пам’яті Героїв Небесної Сотні, щоб вшанувати героїв Майдану.
Ми поступово наблизилися до центру Майдану Незалежності, і що побачили? Весь його простір був засланий тюками соломи, на яких відпочивали люди, бавилися діти. Ви подумаєте, що ми були вражені? На перший погляд так. Та здоровий глузд говорив нам про інше. Існує таке поняття - екологія душі, тож, торкаючись стебла, яке виростило нам святе зерно, кожна людина очистить свою душу, своє тіло - стане добрішою, чуйною, співчутливою до ближнього, з Божої благодаті в Україні настане мир.
Час невблаганний. Ми повернулися додому втомлені, але щасливі, бо подорож наша продовжиться....
Н. Шкуратько, бібліотекар Попельнастівської бібліотеки філії № 1, голова батьківського комітету школи.
Фото В. ЖВАНКА.
Фото В. ЖВАНКА.