Днями у Центральній бібліотеці ім. О. Пушкіна в Олександрії відбулася презентація першого роману Валерія М’ятовича «Номенклатурний декамерон». Захід розпочала Тетяна Троцюк — керівниця міської централізованої бібліотечної мережі. У вступному слові зазначила, зокрема, про те, що кіровоградський журналіст приїхав до нас вперше і це його перша копітка праця, у якій наскрізною лінією змальована ретроспектива із життя Йосипа Сталіна та його прибічників. Але окремі прототипи він черпав із пережитого, бо сам більше двох десятиліть був головним редактором Кіровоградського обласного видання «Народне слово». Коли там працював — зібрав чимало історичних фактів про головного героя. Так і вибудував роман із суцільних коротких новел. Писав його 6 років, починаючи з грудня 2009-го, але з періодичністю у півтора — два роки.
Наскрізною червоною ниткою провів історію із життя Йосипа Сталіна і його однопартійців. Писати її було непросто, тому періодично автор робив творчі паузи. Тоді ж переосмислював написане і додатково занурювався у документалістику й детальніше її вивчав. Але своїх героїв він наділив і цікавими рисами характеру, які були притаманні його родині. Одного з них — а точніше прототип цього героя — знайшов в Олександрії. Каже, що мова йде про його колишнього товариша і побратима. Описавши його життя — Валерій дав йому прочитати цей роман. Але ім’я цього чоловіка на презентації не називав. Сказав лише, що той був дуже щасливий, коли дізнався, що його власна історія ляже в основу цілого роману. Та однозначно згодився з його трактуванням і друком, не суперечивши позиції друга. Прототип цього олександрійця обрав не випадково, адже той вирізнявся досить специфічним — подекуди вітіюватим характером, і не ділив людей на поганих і хороших, а намагався дотримуватися «золотої серединки». Можливо не завжди це йому вдавалося — але прагнув саме того!
З глибоким розумінням Валерій Павлович дивиться у минуле, бо через призму засобів масової інформації зрозумів, що історія відіграє дуже важливу роль для людства і є основою всіх основ. Тому у «Номенклатурному декамероні» крізь весь роман, немов пісочний годинник, провів ідею, що лише та нація, яка здатна вивчити минуле і посміхнутися на зустріч сьогоденню, має право побудувати повноцінне майбуття. Лише така нація здатна встати з колін і подолати всі неприємності і перепони на шляху до вищих цілей. Автор роману запевняв, що не існує чорного і білого — бо істина десь посередині. А ще говорив — що треба іронічніше дивитися на речі і саме життя, та краще дивитися на нього з висоти пташиного польоту й вічності — аніж дріб’язковості і матеріалізму.
Вже на завершення презентації Валерій М’ятович подарував місцевій бібліотеці два примірники роману «Номенклатурний декамерон». Двісті примірників у нього замовила обласна бібліотечна мережа, і вони вже розійшлися по всій системі. Але в Олександрію ці примірники передав особисто, оскільки вперше провів тут творчу зустріч. І обіцяв, що не в останнє.