71-річний Віталій Теличко з Олександрії займається дуже незвичною справою. Він проектує та будує куполи до місцевих храмів, і володіє непростою технікою їх відтворення. А почав цю справу з того, що у незвичний спосіб облаштував власній дім.
Ми з ним зустрічаємося у його затишному дворі в Олександрії — тут панує якийсь особливий спокій. Він демонструє мені спершу своє подвір’я. Потім гарну дерев’яну альтанку і велике барбекю у садку, де розпалює багаття. А далі веде у будинок, де всі меблі зроблені його руками. Вони виготовлені із кращих порід дуба, клена, горіха та шовковиці.
«Це батьківська оселя, — каже майстер. — Дісталася мені у спадок. Йому ж прослужила 70 років. Коли сюди переїхав, бачив, що потребувала ремонту. Змушений був практично все замінити. Зніс деякі стіни. У залі звів великий камін, а при вході — маленьку баню, спроектував нові меблі, і чеканками оздобив стіни».
Останні роки Віталій Миколайович займається не лише виготовленням меблів і будівництвом камінів, а й зводить церковні бані. Збудував їх для трьох храмів. Тепер вони виблискують на Олександрійській церкві Анастасії та Федора при вході на центральне міське кладовища, у храмі Георгія Переможця в селищі Приютівка та церкві села Глинське Світловодського району.
«Як правило, з проханням встановити на храм гарний купол звертаються священники, — говорить мій співрозмовник. — Великий об’єм роботи, наприклад, ми виконали у церкві в Приютівці. Засновники храму шукаи бригаду, яка зможе зробити і покрівлю, і дзвіницю, й сам купол. Для такої справи важко знайти фахових спеціалістів і гарних підсобників. Коли такі знайшлися, ми повністю звели всю верхню частину церкви. Відтворили її з урахуванням і моїх напрацювань. Всі роботи вели на чималій висоті. А вже після того мене запросили змайструвати купол на церкві у Глинському. За роботу одразу взявся, бо вже багато чого вмів. До того будував куполи у церкві в Олександрії.
Мій дід по мамі — Нікандр Сидорович Сагайдак славився в Олександрії у 20- ті роки минулого сторіччя, був знаним столяром. Місцеві замовляли у нього елітні меблі, їздові брички і карети. Він власноруч виготовив не одне гарне фортепіано».
Віталій Миколайович, як і його дід, не вміє сидіти, склавши руки, і працює — з світанку й до пізнього вечора. Зізнається, що за життя освоїв багато професій. Досконало знає столярну справу, професійно обробляє метал, кладе цеглу та камінь, вміє робити гарні дахи. А за фахом — просто вчитель фізкультури. Вважає, що такі здібності успадкував від діда.
Свою розповідь продовжує, гортаючи фотокарти новозбудованих храмів і також показує церкву Іллі пророка у селі Головківка Олександрійського району. «Там 10—12 років тому кладав граніт і займався його облицюванням. Верхи до церкви робили інші хлопці, я на той час куполами не займався. Свою дорогу до Бога і до ремесла починав у літейному цеху моделювальником, далі були служба в армії, Кіровоградський педінститут і робота у місцевих школах. Пізніше став заступником директора з навчально-виховної роботи в ПТУ № 17. Все життя паралельно займався столяркою і кладкою та ніколи без діла не сидів», — говорить наостанок.
Додам, що храм у центрі селища Приютівка запрацював у 2011 році. Він з’явився завдяки ініціативам та фінансовій підтримці братів Олександра та Юрія Устенків, які народилися і виросли у цьому селищі.
«У 2007 році ми заклали перший камінь під будівництво храму, яке тривало майже чотири роки. Названа на честь Георгія Переможця. Його аналогом є такий же храм у селі Альошине в Підмосков’ї, — говорить Юрій Миколайович. — Ми з братом уподобали архітектуру тієї церкви й вирішили звести точнісіньку у рідному селищі. Проекти схожі, але не ідентичні. Коли вибрали під нього місце, почали шукати будівельні бригади, але одну з них змінили, бо не якісно виконувала свою роботу. Верхню частину церкви — дзвіницю і купол ми будували разом з Віталієм Теличком, він дуже заповзятий і грамотний майстер. Іконостас туди привіз із Харкова, а дзвони із Запоріжжя. Майстрів із розпису стін знайшов у Львові. Зведенням церкви опікувався практично сам, бо брат живе і працює у Підмосков’ї, фізично не встигав. Коли її повністю звели, зробив на неї всі необхідні документи, бо хтось має взяти на себе цю відповідальність. І тільки тоді передав її місцевій релігійній громаді. Зараз там править отець Василь, до того служив у Києві. Він молодий, і дуже відповідальний священник».