Листоношу, безумовно, можна вважати другою людиною на селі після сільського голови. Вона часто у курсі багатьох справ громади і проблем односельців. Для людей не просто представник «Укрпошти», а практично єдиний зв’язок з навколишнім світом. Часто порадник, соціальний працівник та психолог. Такими сьогодні є 62-річна Надія Хала (на фото) та 40-річна Оксана Іванова — поштарі Щасливського відділення зв’язку.
Обоє дисципліновані та обов’язкові, й шановані людьми. На пошті працюють двічі на тиждень. Надія її очолює. До того працювала завідуючою складу у ТОВ «УкрАгроКом». Каже, що настав момент, коли керувати поштою було нікому, і йти ніхто не хотів. А вона наважилася, бо не пасує перед складнощами. Не звикла.
«Професія специфічна і треба поєднувати роботу керівника, оператора та листоноші, обслуговуючи чи не все село, — говорить Надія Іванівна. — А це до двохсот дворів і біля чотирьохсот сільчан.
Рознести кореспонденцію та пенсію. І незалежно від погоди здолати у день не менше 15 км. А ще тягнути з собою до 30 кг. — чималі сумки із пресою та товарами першої необхідності. Й мати за те мізерні заробітки, що значно нижчі мінімалки».
Найбільше навантаження має Надія, бо Оксана працює не на повну ставку, але обох жінок, годують ноги. Люди розуміють їхню специфіку та купують у них товари, бо буває до магазину дістатися складно, або важко через вік. А тут міні-магазин сам приходить до вас додому.
«Листоноша мусить продати хоча б щось, щоб не отримати на горіхи, — продовжує завідувачка. — Найбільшим попитом серед щасливчан користуються порошок, мило, консерва та солодощі. Також у відділенні ми продаємо свіжу пресу. За місяць з того маємо 300—400 грн. Не дуже багато, бо є передплата, що сягає 600 примірників. Найпопулярніша газета — Олександрійська районка «Сільський вісник». Люди читають газети. І попри новітні технології для них нічого не змінилося.
До того ж, у декого вдома ми приймаємо квитанції на оплату житлово-комунальних послуг. Але більшість односельців приходить до поштового відділення, що знаходиться у центрі села. Займає небагато квадратів площі, і роками стоїть без ремонту». Та порядок у ньому жінки підтримують. Працюють з Оксаною дружньо і сподіваються, що їх новомодні скорочення не торкнеться. Давно до труднощів звикли і не жаліються, бо розуміють — інакше пошта лишиться обох робітниць.