понеділок, 16 квітня 2018 р.

Ірина Левченко: Моя робота – ​багатогранна, цікава, а головне – ​потрібна

Красива, граціозна, завжди чарівна, зі спокійним м’яким поглядом, таким же голосом, і водночас вольова, рішуча, впевнена в собі жінка, мудрий керівник. Саме такою знають Ірину Вікторівну Левченко, начальника фінансового управління райдержадміністрації, ті, хто спілкується з нею по роботі і не тільки. А знає її вже чимало жителів Олександрійщини, оскільки у фінансовій сфері району працює вже понад 30 років, була і районним депутатом.
У її трудовій біографії одне місце роботи – ​райдержадміністрація. Змінилися лише посади. У 1985 році із дипломом Київського інституту народного господарства влаштувалася на посаду економіста. Думала, тимчасово – ​бо саме такою була вакансія, та залишилася всерйоз і надовго. Знання були. А от досвід – ​справа наживна. Благо, що поруч були хороші наставники і мудрі керівники. Доволі розумні, із своєрідними характерами, і такі, що зуміли дати багато цінного. Те зернятке, яке з роками дало гарний врожай – ​досвід. Це Любов Яківна Фурдуй і Ніна Павлівна Мільошкіна. Про них Ірина Вікторівна і нині згадує з особливою повагою і вдячністю. Тепер вже й сама майже п’ятнадцять років очолює фінансове управління, ділиться досвідом зі своїми молодшими колегами. «У мене немає таємниць, – ​говорить вона. – ​Коло спілкування велике і я завжди рада поділитися інформацією. Дуже часто доводиться спілкуватися із сільськими головами, підказувати окремі нюанси. Оскільки кожна людина компетентна у якійсь певній сфері. І це нормально. Та часом заходять просто поговорити – ​завжди готова до щирої розмови».

Як вдається стільки років знаходити порозуміння із керівниками району, справлятися з організацією робочого процесу управління – ​запитую в Ірини Вікторівни. На що чую: «Секрет успіху досить простий – ​треба вірити в себе, по-доброму ставитися до людей, які навколо тебе, довіряти їм. Цьому правилу не зраджую ніколи. З усіма керівниками знаходимо компроміс, а решта це моя робота, яка не змінюється практично ніколи. Загалом, я сприймаю людей такими, які вони є, тому легко і комфортно спілкуватися з усіма. 
Колектив у нас злагоджений, як одна сім’я. На роботу ідеш із задоволенням, незважаючи на те, що часом, як і у всіх, виникають якісь проблеми. Можу сказати, що усього мені, як керівнику, вдалося досягти, напрацювати саме завдяки чудовому колективу. Усього у нас 15 працівників, переважна більшість жінки, щоправда є і двоє чоловіків. Чесно скажу: мені завжди таланило на хороших колег. Є серед них і ветерани, і молоді, але перспективні. Тільки добрим словом можу згадати Ганну Юріївну Совенко, Зою Василівну Легкоступ, колишніх начальників відділів, на яких завжди могла покластися, бухгалтера Валентину Леонідівну Халявко, з якою працюємо доволі довго і завжди знаходимо порозуміння. Сьогодні маємо молоду, гідну і здібну зміну. Багатьох, можна сказати, виховали, тепер вони надійні і досвідчені фахівці, окремі вже очолили відділи. Назвати хочеться всіх. Це Олена Рубцова, Майя Маслєнікова, Лілія Чернишова, Олена Бондаренко, Інна Габура, Оля Керча, Люда Бордюг, Ілона Агафонова, Богдан Панченко, Олена Телеуца, Олександра Коноваленко. Маємо досвідченого водія Юрія Гелеверю, з яким у дорозі завжди надійно. Роботу у колективі будуємо таким чином, щоб кожен міг замінити один-одного. Якщо людина любить свою справу, всьому навчиться. Так набагато простіше працювати».
За словами моєї співрозмовниці, робота із цифрами – ​досить рутинне заняття, яке віднімає колосальну кількість сил і часу. Особливо під час звітування часто виникає підвищена напруга. Загалом фінансове управління – ​свого роду наука, яку постійно необхідно вивчати, весь час підвищувати свій фаховий рівень. Вона вимагає робити все ретельно і на совість, щоб сходилися, як кажуть «копійка до копійки». Крім того, ця професія ніколи не дасть розслабитися, адже слід бути у курсі всіх законодавчих і нормативних змін. Проте люди, котрі присвятили себе цій справі, не вважають її важкою, бо по-справжньому люблять свою професію, віддаються роботі сповна.
У розмові Ірина Вікторівна кілька разів повторила, що дуже любить свою роботу. «У дитинстві була творчою натурою і навіть подумати не могла, що оберу собі такий фах. Правда, з математикою дружила завжди. Та найбільше, мабуть, мама хотіла бачити мене саме у цій професії, хоча вони з татком мали технічну освіту і працювали у вугільній промисловості. Та я тепер ні грама не шкодую такому вибору». За численні роки праці має Ірина Вікторівна певні відзнаки, її ім’я заносилося на районну Дошку пошани. Але головне – ​задоволення від того, що робиш. «Якби мене спитали, чи хотіла б я змінити щось в житті, я відповіла би ні. Моя робота – ​багатогранна, цікава, а головне – ​потрібна».
Не менш важливим критерієм життєвого успіху є підтримка родини. Коли поруч коханий чоловік Віталій, люба матуся Віра Яківна і найдорожча донечка Вікторія, все вдається владнати, зробити, розставити крапки над «і». «Головне – ​все правильно організувати, – ​говорить співрозмовниця. – ​На роботі я керівник, а вдома – ​дружина, донька і мама. Я вдячна своїм рідним за розуміння, довіру та щиру підтримку. Для мене сім’я – ​головне. З донечкою ми подруги, їй намагаюся приділяти якомога більше часу. Вікторія – ​семикласниця, навчається в Олександрійському колегіумі, відвідує танцювальну студію «Олександрит», художню школу, співає. Люблю спілкуватися з нею, їздити на змагання та турніри, в яких вона бере участь. Сама ж маю властиві багатьом жінкам хобі – ​шиття, в’язання, вишивання, але на них залишається обмаль часу. Наостанок можу сказати, що я щаслива жінка, бо маю улюблену роботу, чудову родину і відчуття, що недарма живу на цій землі».
Під час нашої розмови очі Ірини Вікторівни випромінювали радість, були наповнені енергетикою молодості, душевним світлом, любов’ю до життя і людей. Тож хочеться, щоб цю чудову жінку і надалі доля благословляла квітучими роками, стелилася на щастя барвистим пісенним рушником, безмежно радувала сімейним ладом, благополуччям, сяяла усмішками оточуючих людей. А в день її ювілейної дати, що з’явиться на життєвому календарі 15 квітня, хай привітають її рідні, друзі, знайомі та скажуть найдобріші, найлагідніші слова, які не замінять ніякі подарунки.
О. СТОРЧОВА.

Поделитесь