понеділок, 2 квітня 2018 р.

Доля у мене така – ​керувати жінками

Трудова біографія директора Олександрійського районного терцентру Володимира Ільющенкова – ​своєрідний рекорд керівника і управлінця, кращого в регіоні, що був занесений на районну дошку пошани.
– Майже 10 років тому ви очолили терцентр. Як доля сюди привела?
– Стабільність у нашій країні - поняття відносне. Тому під час чергових змін та реструктуризацій я змінював одну роботу на іншу. Тимчасово прийшов у терцентр, де залишився надовго. Хоча й не сподівався. Працював на керівних посадах і три скликання – ​депутатом Олександрійської райради. Зараз збираюся в депутати по Новопразькій ОТГ. За плечима маю дві вищі освіти – ​викладача та економіста. Працював вчителем, очолював Пенсійний фонд та банк «Інко» і нарешті соціальну установу.

– Яким тоді був терцентр?
- У перші роки незалежності терцентрів в Україні не було. А потім у 1994 році з’явилися. Багато одиноких людей потребували стороннього допомоги. Звичайно, за ці роки прогрес у нас відбувся суттєвий. Штатний колектив ми збільшили практично удвічі. Додалося ще два відділення. Мали одне соціальне таксі, тепер три автівки. Маємо 15 ПК. А тоді їх практично не було. Коли прийшов сюди, ми працювали у 3 кабінетах, зараз маємо 8. В актовому залі зробили великий склад для гуманітарки – ​дуже багато речей роздаємо людям. Також маємо власну перукарню та швейну майстерню. Придбали купу потрібних речей. Зокрема, додаткові пральні машини, мотокоси, причіп для перевезення вантажу й багато іншого. Технічно оснащені досить непогано. Наш річний бюджет наразі складає 6 млн грн. Фінансуємося ми суто із районних коштів.
– Розкажіть трішки про те, який маєте колектив?
– Зараз у нас півтисячі підопічних та 50 соцпрацівників і 20 працівників апарату. Діє 4 відділення: соціальної допомоги вдома, гуманітарно-грошової допомоги, соціально-побутової адаптації та стаціонарне відділення для тяжкохворих. Останні два відкриті за мого керівництва. Один соцпрацівник обслуговує 10 підопічних. Це середня цифра по області, хоча норма - 6. Але збільшити кількість персоналу через обмежений бюджет ми не можемо.
– Чи на всіх сільських територіях є соціальні працівники?
– У нас 26 сільських рад, із них соцпрацівники працюють у 23. Немає тільки у Долинській, Світлопільській – ​найменших територіях. А в Куколівській не можемо набрати необхідну кількість людей. У той же час найбільше підопічних у нас у Новій Празі, Протопопівці, Червоній Кам’янці та Ізмайлівці. Один соцпрацівник обслуговує зазвичай по кілька сіл. Кожен забезпечений велосипедом. Парк оновлюємо практично щороку. Без велосипедів у селах ніяк, бо соцпрацівнику з собою часто треба ще й продукти привезти. І відвідати підопічного двічі-тричі на тиждень.
– Багато заходів ви проводите у співпраці з іншими структурами. Маєте добровільних благодійників. Хто вони?
– Звичайно, маємо гарну взаємодію з усіма районними службами. Що стосується надання гуманітарної допомоги, то 80% її отримуємо від благодійного фонду «Служба Самарянина». Місцеві мешканці також здають нам свої речі. Ми з усіма співпрацюємо. А вже самі соцпрацівники вибирають підопічним те, що найбільш потрібно. Окрім того, ми забезпечуємо своїх працівниць чоботами і калошами, халатами. На професійне свято не забуваємо відзначити.
– Маєте у колективі якісь неписані правила?
– До мене особисто люди звертаються з різних питань. Сьогодні телефонували, щоб допоміг з підгодівлею лелек, які гніздяться у Новій Прагу на березі замерзлого водосховища. Не вагаючись, відгукнувся на цю благочинну акцію. З районної лікарні також просили підтримати під час роботи у районі пересувного флюорографа. Люди мене добре знають, і йдуть з різними питаннями. Намагаюся нікому не відмовити, хоча це не входить у мої прямі обов’язки.
– У винятково жіночому колективі, як утримуєте рівновагу, стійкий психологічний мікроклімат і такі щирі гармонійні стосунки, які бувають далеко не в кожній родині?
– Як не крути, а скрізь я очолював суто жіночі колективи: і в пенсійному фонді, і в банку, і тут. У нас також є 2 водії- чоловіки та один соцпрацівник – ​60-річний Микола Солодовник з Андріївки. Виходить, що доля у мене така – ​керувати жінками. І проблем з ними я ніколи не мав, бо всі у мене дуже відповідальні й дуже чуйні.


– Терцентр допомагає не тільки самотнім людям, а й тим, у яких є діти, чи не так?
– Одинокі люди у нас знаходяться на безкоштовному обслуговуванні. А от пенсіонери, у яких є діти, – ​оплачують наші послуги. На даний час із 500 осіб таких у нас 130. У стаціонарному відділенні – ​16. Там, як у будь-якому інтернаті, 75% їхньої пенсії йде на сам заклад, а 25% лишається їм.
Так трапляється, що у дітей знаходиться тисячу причин, щоб залишити своїх батьків без нагляду. Одні живуть далеко, інші – ​навпаки близько, але не навідують рідних і не цікавляться їхнім життям. Бувають різні випадки. Навіть такі, що діти їздять на джипах, а просять щоб батьків терцентр доглядів. За наші послуги платять у середньому 150 грн на місяць, ще й кажуть дорого. З одного боку – ​ми не маємо права їх обслуговувати. Але коли діти від батьків максимально відмовляються, то що їм робити. Їх жалко, бо допомоги чекати немає звідки. Є такі історії, що роман можна написати і плакати. Діти батьків забувають і лишають напризволяще. І це все частіше стає нормою життя. Буває, пенсії у стареньких забирають. Та всякого вистачає. У таких випадках ми надаємо платні послуги, які затверджені розпорядженням голови Олександрійської РДА. Надаємо близько 40 послуг. Це і підвезення води, продуктів, занесення дров, стрижка, прибирання й таке інше.
– Які проблеми літніх людей доводиться вирішувати найчастіше?
– Крім банальної допомоги – ​принести, прибрати, помити, кожен соцпрацівник виконує елементарну функцію медфельдшера. Має на озброєнні тонометр. Ми також надаємо послуги з прання речей стареньких, хоча як такої пральні не маємо. Але машинки встановлені вдома у соцпрацівниць. За потреби ми їх ремонтуємо. На жаль, у селах ще діє радянська система – ​туалет на вулиці, а в будинках часто-густо відсутні ванни. З цим боротися важко, бо щоб все облаштувати у пенсіонера просто фінансів не вистачить. А так працівниці і їжу готують, і городи доглядають, і комуналку оплачують, й усе інше роблять.
Також у нас є швачка. Шиє все, що потрібно. Халати, рукавички, одяг різний перешиває. Ми привозимо до терцентру пенсіонерів постригтися. Як такої грошової допомоги – ​не даємо, у нас є тільки щорічна акція «Милосердя» до Дня інваліда, коли можемо відзначити людей по 100–200 грн. А так допомагаємо переважно гуманітаркою.
У стаціонарі у Червоній Кам’янці доглядаємо 16 осіб, троє з яких прикуті до ліжка. Зробили для них всередині приміщення і у дворі гарні умови. Скажу також, що подібні стаціонари є тільки у 8 районах області. Як таких притулків для безхатьків у нас немає. Але у селах стільки запустілих садиб, що живи – ​не хочу. Та й безхатьки категорія дуже філософська. Ми теж інколи займаємося цими людьми.
– Що чекає на терцентр у рамках децентралізації і створення ОТГ?
– Ще ніхто толком нічого не знає. Зараз ми маємо цілісну структуру і досить непогану. А що буде завтра, покажуть вибори. По області є різні приклади. Одна громада ділить майно з іншою. А інші зберігають діючі структури і не створюють нові. Якщо ж нова ОТГ забажає, наприклад, створити власний терцентр – ​вона має на це право. А як буде в дійсності – ​побачимо.
Записала Н. Луценко.

Поделитесь