Для українського суспільства сьогодні гострою є проблема домашнього насильства. Два кричущі випадки за останній час сталися у нас. У Протопопівці це факт сексуального насилля над 9-річною дівчинкою, а в Олександрії – історія з двома малюками, яких знайшли замороженими в холодильнику. Де корінь і першопричина усіх цих проблем наш кореспондент намагалася з’ясувати, спілкуючись з єпископом Олександрійським та Світловодським Боголєпом.
- Це досить актуальна і резонансна проблема, про яку ми знаємо не з чуток, – одразу підкреслює Владика. – З такою інформацією зустрічаємося на сповіді. Знаємо про факти насилля від прихожан. Але водночас розуміємо, що у суспільстві трішки зміщені акценти. Спробую пояснити. У середині минулого сторіччя термін «сімейне насилля» сформували активісти феміністського руху, які боролися за рівноправство. Але у церкви немає такого поняття. Чому? Ми вважаємо, що найбільш захищеним середовищем, де може жити людина, є родина. Тому, коли говоримо, що у ній є насильство, то ніби розуміємо, що там відбуваються ці жахливі речі. Але для нас родина – це Богом даний інститут. Це святиня, і з нею не може бути пов’язаний такий негатив. Він може статися у разі психічних розладів, пияцтва, наркоманії тощо. Тому я впевнений – у суспільстві існує багато перекосів. І аби не помилятися, треба вірно користуватися термінологією.
- Неправильне трактування поняття «домашнього насильства» змінює наше ставлення до теми, чи не так?
- Коли ми говоримо про «сімейне насильство», то у свою свідомість ми вводимо деякі поняття, які руйнують наші традиції, – продовжує єпископ. – Згадайте радянський час – діти мають бути державні – для них садочки, школи, а батьки тільки працюють. Родина відійшла на інший план, її фактично не існує. І ми сьогодні з одного боку – не хочемо наслідувати ті принципи. А з іншого – стаємо заручниками внутрішніх помилок. Але маємо коректніше про це говорити. Приклад: якщо чоловік п’є, то насилля не від того, що він в родині п’є, а від того, що він п’яниця. Насилля через його пристрасть. Або, наприклад, наркоман. Говорити, що це сімейне насильство – неправильно. Воно може проявлятися скрізь. Правильно сказати, що людина має залежність, через яку скоює насилля».
- Мене особисто дуже схвилювали ці два прояви насильства, що сталися в нашому регіоні. У даних випадках можна говорити про якусь конкретику?
- Триває слідство. А що там сталося у тієї бідної жінки, що заморозила дітей, ми не можемо зараз достовірно сказати, – підкреслює Боголєп. – У будь-якому випадку тут теж є маса запитань, які мають спонукати суспільство до думок.
Є кіпа нюансів, про які нам би хотілося говорити голосніше. Але нас не чують. Візьміть проблему пандемії туберкульозу. Дуже глобальна річ. Але про неї говорять дуже мало. Ми частіше чуємо про ВіЛ/Снід. Але якщо співвіднести жерт туберкульозу і Сніду, то це неоднакові речі. Так і у випадку із замороженими дітьми. Людина зробила такий вчинок. А може навіть жила з ним. Як вона до того ставиться? Чому ми не хочемо поставити собі ці запитання. А як наше суспільство ставиться до того?
Коли ми обговорюємо ці конкретні випадки, маємо згадати і про те, яким це насилля є у всіх його проявах. Наприклад, проблема абортів. Її ніхто ніколи не помічає. Але вдумайтесь: у рік у світі стається 55 млн. абортів. І у Другій світовій війні загинуло 60 млн. людей. Уявіть собі, що кожен рік ми убиваємо стільки ж. Ці проблеми не взялися десь і звідкись. Це глобальна проблема деградації людської душі!
У Протопопівці сталося сексуальне насилля. Я не знаю того чоловіка. Але я осуджаю його гріх. Він народжується в людині спонтанно і зростає. А потім ще й культивується в суспільстві, яке, відкривши очі, шокується: Як так? Щоб зрозуміти «як» – треба трішки відмотати події назад. Як все сталося, як вийшло? І як призвело до того? Треба шукати коріння проблеми».
- Форми боротьби з насиллям у нашому суспільстві різні, але чомусь малодієві. Що на це скажете?
- Для прикладу, чоловік побив дружину. Постраждала може написати дільничному, і чекати, що він скаже. Якщо не допоможе, піде у соцслужбу. Але ситуацію це не змінить. «Коханий» на мить протрезвіє. Купить букет квітів, попросить вибачення і жінка пробачить. Запудрить синці і побіжить до дільничного забирати заяву. А надвечір все повториться. І повторюватиметься далі – до наступного разу, бо ми такі непослідовні.
Чому ми сьогодні не говоримо скільки у нас розлучень? А це також суміжна до насилля проблема. У нас часто зруйновані сімейні цінності. Бо ми елементарно можемо готувати школярів до сексуального життя і як користуватися засобами контрацепції, але жодного разу не розповідати про сімейне життя. Ми про це мовчимо. Та лише коли приходять важкі моменти – згадуємо.
Проблема насилля наскільки глибока, що може проявитися у багатьох речах. А все тому, що наше суспільство втрачає релігійну складову. Це, певно, цілеспрямований процес, що покликаний його розколоти із середини – з родини. А якщо вона зникне, то можна констатувати кінець світу!
Також я можу вам однозначно сказати, що церква у цій проблемі бачить, перш за все, духовну складову. Наведу приклад про конфлікт албанців і сербів. Коментуючи його, Патріарх Сербський Павло сказав: «Албанці – мусульмани, серби – православні. У той час, як албанська жінка народжує семеро дітей, сербська – робить сім абортів. Я не помилюся, якщо Бог скаже, що албанській жінці та земля потрібніша. Нехай буде її». Так і у нас прояви насилля – це, з одного боку, певний геноцид народу. І нам так жити зручно. Батьки разом народили дитину. А чоловік аліменти платити не хоче. Його держава змушує виконувати свій прямий обов’язок. Велика проблема у тому, що люди не відповідають самі за себе і свої вчинки. А людина, перш за все, носій цінностей, або їхньої відсутності. І проблема – у кожній людині, та як результат – у всьому суспільстві. Замкнене коло.
Сьогодні Європа вже перетворюється в будинок престарілих, бо жінки там не хочуть народжувати. Всі думають, що народжувати дітей – це некомфортно. Але Бог створив родину. І якщо ми відмовляємось від цього, то потрапляємо у безвихідь. Глухий кут. Та самі від того страждаємо. Очевидно, у цьому сенсі важлива роль держави. У мене немає змоги резонувати ці питання. Я не можу це робити. Треба, щоб держава стала на захист себе. Це не просто випадок. Проблема набагато глибша. Сучасне суспільство намагається відсторонитися від неї. Але держава має урегулювати, бо ми ж не плем’я.
- Нещодавно Президент України Петро Порошенко підписав закон протидії домашнього насильства. Вступить у дію за рік. Наскільки це, на Ваш погляд, буде дієво?
- Є церква, але вона не може втручатися у державні справи. Вона збоку. Але щодо закону, то суттєво нічого не зміниться. Може нову структуру створять. У нас це люблять. Але внутрішній світ людини не зазнає змін, хоча того і потребує.
Інструмент закону – це загалом мирське втілення духовних речей, примітивне бажання виправити ситуацію. Хоча таким методом її не змінити. Є держава і є церква. Але інструменту, щоб впливати на ті суспільні негаразди поки немає. Та все ж ми робимо спроби щось змінити. Ми молимося і намагаємося допомогти. У нас достатньо широка практика і досвід. Люди до нас звертаються. У нас вони знаходять спокій і внутрішній мир. Такий собі прихисток душі.
І священики в селах також працюють з людьми. Вони чудово знають, що відбувається в сім’я, і як їм зарадити. Це одна із граней нашого служіння. Так ми повертаємо людей до релігійних цінностей. Але переконані, що прививати їх людині, щоб бути успішною, варто змалку.
Треба розуміти, що ми будуємо, до чого ми йдемо? Це все пов’язано. Прямого рецепту аби убезпечити себе від проявів насилля – дати неможливо, якщо людина позбавлена правильного світосприйняття.
Н. Луценко