понеділок, 6 листопада 2017 р.

Це щастя, коли любиш свою роботу

Історія будь-якої установи зіткана із людських доль його колективу. Неабияку роль в 60-літній історії райлікарні відіграли медичні працівники, які подарували Олександрійщині цілі династії людей у білих халатах, і тепер вони стоять на варті здоров’я та життя земляків. Різними шляхами прийшли найстарші з них у медицину — ​хто за покликом серця, хто за порадою, а хтось випадково. Але вже їхні діти і внуки здебільшого робили свій вибір свідомо, бо чітко знали, що на них чекає, адже бачили, яким життям жили рідні, які емоції й навантаження витримували. Та вони не спасували і зробили, так би мовити, вибір долі.
Кажуть, гарне коріння — ​широке гілля. Нині у райлікарні працюють представники двадцяти (!) медичних династій, які рятують тисячі життів, щодня дарують щастя — ​бути здоровим і успішним. А скільки то їх ще може бути коли врахувати, що члени родини працювали за межами райлікарні, а вже діти чи онуки працюють тут. — ​Тож хай вибачать ті, кого можливо сьогодні не згадаємо, — ​зазначає начальник відділу кадрів ОЦРЛ Наталія Щербакова, яка люб’язно поділилася зі мною інформацією про своїх колег. — ​Працівників багато, тому, можливо, чиєсь родинне коріння ми й не знаємо. Але ми раді, що здебільшого у медицину приходять люди, які не зраджують своїй професії, роблять усе грамотно, уміло і впевнено.

Переглядаємо із Наталею Вікторівною її нотатки, і помічаю, що найбільша лікарська династія у родини Пилипенків. Батьки Костянтина Івановича — ​Іван Іванович та Євдокія Семенівна довгий час працювали у медичних закладах міста. Самого ж Костянтина олександрійці добре знають як одного з найкращих лікарів з ультразвукової діагностики області. Понад три десятиліття професійного стажу у нього за плечима, чверть століття з яких — ​у районній лікарні. Дружина Мирослава Антонівна з дитинства звикла до білого халата своєї матусі Лідії Мефодіївни, яка працювала у стоматологічній службі міста, тож з вибором професії визначилася швидко. На її професійному календарі теж близько тридцяти років на посаді лікаря-акушера-гінеколога, з яких майже три роки очолює акушерсько-гінекологічну службу району. Їхня донечка Лідія нині опановує знання на лікувальному факультеті Київського медичного університету.
Також багата на медиків і родина головного лікаря ОЦРЛ Валентини Гарагулі. Світла пам’ять її свекрусі Катерині Іванівні, яка у далекі повоєнні роки доглядала за хворими, виконувала функції операційної у Попельнастівської дільничній лікарні, та чоловікові Анатолію Никифоровичу, який за 27 років на посаді лікаря-анестезіолога врятував не одне людське життя. Сама ж Валентина Корніївна по закінченню Дніпропетровського медінституту працювала в Онуфріївській ЦРЛ, Олександрійській міській лікарні. А 22 роки трудової діяльності пов’язані саме з ЦРЛ — ​на посаді лікаря-кардіолога, завідувача терапевтичним відділенням, а вже 17 років — ​головним лікарем Олександрійської ЦРЛ. Батьківською стежиною пішов і їхній син Олександр, який майже 15 років працює в ЦРЛ на посаді лікаря-кардіолога, а також завідує палатою інтенсивної терапії, куди поступають найтяжчі неврологічні та кардіологічні хворі. Поруч з ним крокує по життю дружина Оксана, яка працює на посаді лікаря-стоматолога.
Стоматологічній службі присвятили свою діяльність подружжя Соменків — ​Юрій Григорович та Вікторія Володимирівна, а також їхні діти — ​Тетяна і Максим. Батько, маючи тридцятилітній досвід, успішно очолює стоматологічне відділення райлікарні, а син — ​лікар-стоматолог опановує знання на практиці поруч із ним.
Вирішили стати лікарями, хай й іншої спеціалізації, двоє донечок подружжя Мошиних — ​Світлана і Юлія, які працюють лікарями в Кропивницькому та Полтаві. Батьки Дмитро Олександрович та Катерина Олексіївна по три десятиліття відпрацювали у Новопразької дільничній лікарні, а тепер у районній лікарні — ​лікарем-невропатологом та лікарем-терапевтом відповідно.
Валентина Алєксєєва, лікар-педіатр, працює в медичній галузі більше 28 років. Про вибір обрати медицину не шкодує, бо цим займалася і її матуся Марія Гаврилівна, колишня медична сестра. А тепер уже й донечка Анастасія обрала педіатричний факультет Дніпропетровської державної медичної академії. Хіба не вибір долі?!
Матусин фах обрала і Валентина Авраменко, лікар-акушер-гінеколог і завідувач акушерського відділення, яка тепер ділиться професійними секретами зі своєю донечкою Ольгою, студенткою Дніпропетровської медичної академії.
Про нелегку працю медика Юлія Онда чула від мами Дар’ї Тимофіївна, яка більше 50-ти років пропрацювала фельдшером ФАПу і свого часу організовувала госпіталь для лікування хворих малярією, на дому приймала пологи. А тепер і сама вона має повагу і шану від колег і пацієнтів, бо працює майже сорок років лікарем-терапевтом. Донька Марина теж в медицині, але на посаді лікаря-стоматолога Олександрійської стоматологічної поліклініки.
Сорок років — ​таким був стаж Поліни Шевченко, колишньої медичної сестри поліклініки, на жаль, нині покійної. Її донечки Світлана та Ірина мають таку ж спеціальність, але досвід роботи дещо менший. Та у жінок усе ще попереду.
Три медичних сестри у родині Любові Пінчук. Вона сама пропрацювала 33 роки, а її доньки Олена та Оксана — ​23 роки.
Медицина є родинною справою Тетяни Бараник, лікаря-невропатолога поліклініки, та її доньок Наталії, теж лікаря-невропатолога, і Марини, лікаря-офтальмолога. До речі, Марина, пройшовши серйозний конкурс, працює нині лікарем в США, захистила кандидатську дисертацію.
Родинна династія Ісаєвих теж складається із трьох медпрацівників.  Тато В’ячеслав Матвійович - зубний технік із майже сорокарічним стажем, син Максим і донька Яніна працюють стоматологами у м. Києві.
Двадцять два роки підіймався кар’єрними сходами Олександр Гірник — ​від лікаря-педіатра до головного лікаря комунального закладу “Центр первинної медико-санітарної допомоги Олександрійського району”. Його ж син Олександр, продовжуючи справу тата, працював на посаді лікаря-анестезіолога у райлікарні, а тепер — ​у м.Кременчуці.
А чому б і мені не стати лікарем, як матуся — ​над таким питанням задумалася Анастасія Прошина, коли обирала свій професійний шлях. Вона закінчила Українську медичну академію і проходить інтернатуру за спеціальністю “Дерматовенерологія”. А мама Тетяна Григорівна — ​лікар-терапевт, лікар-пульмонолог, як кажуть від Бога. Більше 12 років обіймає посаду заступника головного лікаря з медичної частини. Спілкуючись з нею, кажуть хворі, відчуваєш спокій, впевненість, щирий її погляд дає можливість відкривати душу.
Майже 20 років пропрацював головним лікарем ЦРЛ Павло Роженцев. Нині батьківською стежиною торує донька Наталія. Маючи фах лікаря - дерматовенеролога, пройшла курси спеціалізації і працює у протитуберкульозному диспансері лікарем - рентгенологом.
Рівняється на свою матусю Тетяну Борисенко, заступника головного лікаря з питань експертизи тимчасової непрацездатності з виконанням обов’язків завідувача поліклінікою, донечка Олена, яка працює медичною сестрою поліклініки.
Один запис має у трудовій книжці Тетяна Сухомлин, яка завідує Ялинівським ФАПом більше сорока років. Фельдшером у поліклініці працює і донька Лариса.
Майже стільки ж років стажу має Алла Могильна, старша медична сестра дитячого відділення. А її матуся Софія Іванівна (нині покійна) двадцять років пропрацювала у райлікарні санітаркою.
Дуже хотілося медичній сестрі Ніні Шевцовій, яка чверть століття і словом, і справами лікувала хворих, аби її донечка Яна стала лікарем. І хоча дівчина уявляла себе в іншій професії, погодилась із маминою настановою. Тепер вона дбайливий, уважний лікар-педіатр, завідувач дитячого відділення.
Павліна Мельнікова, медична сестра поліклініки, частенько навідувалася у дитинстві до мами Тетяна Афанасіївна Ніколайчук, яка працювала лікарем-терапевтом. То й з вибором професії не було сумнівів. Тим більше, що й тато Леонід Борисович теж  ​лікар.
Олена Костомарова та її донька Оксана мають по життю багато спільного. Зокрема, закінчили Олександрійське медичне училище, за фахом медичні сестри. Ось тільки мама пропрацювала майже 30 років у хірургічному відділенні, а донька — ​вісім років у хірургії, терапії, відділенні анестезіології.
Лікарем-хірургом Михайло Джус працює більше 40 років, з них в ЦРЛ більше 20-ти років очолює хірургічну службу. Добре розуміючи, що робота лікаря залишає занадто мало часу для сім’ї, не відмовляв доньку Світлану, яка свого часу теж обрала фах медика, бо якщо лежить до цього серце, то ніякі умовляння не допоможуть. Підтримала її вибір і мама Лариса Максимівна, лікар — ​терапевт міської лікарні. І ось донька понад півтора десятка років працює на посаді лікаря-невропатолога.
Досвідченим, обізнаним лікарем вважають земляки Андрія Данилюка, головного лікаря Приютівської дільничної лікарні. Тридцять п’ять років у професії це вже ціла епопея. Батько завжди був для доньки Юлії авторитетом, тому і вона обрала професію лікаря. Тепер її, успішного невропатолога, пацієнти дуже люблять і поважають.
Гордий, що у медичній галузі працюють найрідніші люди, і Валентин Відюков, лікар-ортопед-травматолог. Його медичний стаж — ​52 роки. Донька Олена — ​лікар-невропатолог, заступник головного лікаря з медичної частини у міській дитячій лікарні, а онука Анастасія — ​медична сестра.
Хто у районі не пам’ятає Володимира Мироненка, який працював заступником головного лікаря; лікарем-терапевтом стаціонару та поліклініки?! Чотири десятиліття торував він стежину до райлікарні, а його донька Світлана Володимирівна працює на посаді завідувача інформаційно-аналітичного відділу більше 25 років.
Ось такі вони вірні своїй професії люди у білих халатах. З професійної точки зору, родина медиків ‒ це дуже добре, бо ж одні другим щось підказують, допомагають. Вони й особливий стиль життя мають, бо мусять бути готовими прийти на допомогу завжди, а це вже більше, ніж просто робота. Та більшість із них вважає, що це щастя — ​любити свою роботу.
О. СТОРЧОВА.

Поделитесь