Чи варто їхати в Італію? І що цікавого там можна побачити, розповідає наш земляк, 63-річний голова районної організації ветеранів України Олександр Голуб. Кілька тижнів тому він повернувся з Італії.
Знайомство з цією європейською країною для нього почалося з містечка Бергамо, передмістя Мілану. «А точніше із італійських доріг - каже Олександр Митрофанович. - Деякі дороги, тунелі, мости у них, побудовані ще у 30-ті роки при Беніто Муссоліні. Вони дуже впоряковані. Автостради усі платні. А вздовж них активно діє мережа пунктів медичної, технічної та сервісної допомоги. Біля доріг не видно біг-бордів, торгівельної та політичної реклами. Уся інфраструктура зроблена для безпеки дорожнього руху та комфортної подорожі. Ніде не побачиш перегружених вантажівок. Не видно із жезлом поліцейських, але всі дотримуються правил дорожнього руху».
З Бергамо мій земляк з дружиною Марією дісталися в Канталупо-Лігуре — містечко в північній Італії. Гостювали у доньки.
«Ця подорож, — відзначає Олександр Митрофанович, — змінила мій світогляд. Поки гостювали і бували з екскурсіями у різних італійських містах, я помітив чимало тамтешніх особливостей. В Італії, наприклад, добре облаштовані всі пішоходні зони. Ніде не побачиш розкиданого сміття. А в тих місцях, де його збирають, стоїть по 4–5 контейнерів для роздільного сортування.
Окрім того, італійці дуже бережно ставляться до своєї історії, до минулого та своїх національних героїв. Зокрема — полеглих бійців і партизанів.
Збереження історичних пам’яток про борців за свободу Італії — це взагалі окрема тема. Я побачив, що у кожному місці, де колись йшли запеклі бої, тепер встановлені пам’ятні знаки, стели, дошки, барельєфи. Італійці культивують пам’ять. Наприклад, дуже шанобливо ставляться до Джузепе Гарібальді і гарібальдійських партизанів північної частини Італії. А найбільше мене вразив той факт, що вони пошановують радянських солдатів, котрі полягли на їхній землі під час Другої світової війни.
Національним героєм Італії є Федір Полєтаєв. Був полонений німцями під час боїв на річці Дон. Перебував у нацистських концтаборах північної Італії. А у 1944 році радянський солдат разом з групою інших ув’язнених утік і невдовзі став бійцем партизанського загону.
Активно боровся з німецькими окупантами, чим завоював глибоку пошану і повагу у міцевого населення та партизан. Загинув відважний радянський солдат за визволення Італії. На місці бою збудовано меморіальний пам’ятний знак, який відвідують чисельні делегації. Сам Федір Андріанович Полєтаєв похований на меморіальному кладовищі у Генуї.
Варто сказато, що у партизанському русі північної Італії приймало участь чимало полонених радянських солдат у тому числі українців, про що свідчать численні пам’ятні знаки та розповіді місцевих жителів.
Ми вдячні за надану цю та іншу інформаційну підтримку нашому італійському другу — Мауро Маркезотті.
До всього ж, як відзначає Олександр Митрофанович, в Італії культивується і шанобливе ставлення до людей старшого віку. «У цій країні багато довгожителів, — продовжує він. - До них прислухаються та радяться. В італійських родинах прийнято обідати та вечеряти у ресторанах та кафе, які дуже затишні, а власники їх привітні. Дуже не звично спостерігати, як за столами сидять великі родини: дідусі і бабусі, яким близько ста років, їхні діти, внуки, немовлята на руках батьків. За столами панує тепла атмосфера: гомін, сміх, ніхто нікуди не поспішає і всі посміхаються.
І між іншим, пенсіонери там зазвичай і після виходу на пенсію, не покладаючи рук, працюють. Хтось займається землеробством, хтось має невеличкі ресторанчики, або опановує іншу підприємницьку діяльністю. Для них працювати у 75-ть — цілком нормально. Італійці переконані: головне — не сидіти, склавши руки.
Також місцеві мешканці надзвичайно шанобливо ставляться до старих будівель, архітектурних пам’яток. Навіть у віддалених містечках сьогодні добре збережені невеличкі костьоли. Деяким щонайменше 300 років. Така у них ментальність. Старі споруди лише добудовують, реставрують, вдихаючи у них нове життя.
«Нам вдалося побувати на екскурсії у Генуї та її предмісті. Це місто-порт. Місто — батьківщина Христофора Колумба. Дуже гарне і мальовниче, - продовужє він.
-Італійці велике значення придають здоровій їжі, яка вирощується та виробляється у їх регіоні. У повсякденному раціоні завжди є паста, морепродукти, овочі, вино, різноманітні соуси та навіть сало, яке до речі дуже смачне. Вони надзвичайно щирі, компанійські і балакучі.
У тій місцевосці, де ми перебували, в Апенінських горах, на ряду із мальвничими краєвидами, рослиний світ представлений дубами, ясенями, ялівлем, акацією та грабами, які місцеві жителі використовують для укріплення терас на схилах гір, для будівництва та опалення помешкань. Земля кам’яниста, піщано-глиняного складу, на якій фермери вирощують по 30–35 центнерів пшениці твердих порід. На городах культивується також картопля, помідори, кабачки, огірки. А гордістю італійської землі є виноград із якого виробляється більше десяти сортів вина.
Усі враження від побаченого не можливо передати словами. Нам дуже приємно, що пощастило побувати у цій колоритній європейській країні».
Н. Луценко.