Поки ми на кухні традиційно для цієї пори займаємося заготівлею на зиму — варимо варення та консервуємо овочі, світ невпинно рухається вперед. Дивуючи людство новими відкриттями та глобальними економічними трендами. Завдяки четвертій індустріальній революції, світові економіки радикально змінюються, втім не змінним залишається життя в Україні. Через нашу інертність — потяг прогресу вже давно зник з українського горизонту, говорять експерти і їхня думка, як на мене, не повинна залишатися не поміченою.
Скажу чесно, я й досі перебуваю під враженнями від тих невтішних прогнозів стосовно майбутнього України, які почула на обласному науково — практичному форумі «Кіровоградщина — 2025: пріоритети і можливості розвитку», що відбувся на початку червня в м. Кропивницькому. В одному з попередніх номерів «Сільського вісника» я розповіла про цей захід. Сьогодні ж лише зазначу, що, за висновками науковців, Україна за усіма показниками безнадійно пасе задніх. У своїх прогнозах спікери були доволі переконливими, бо будували їх на прикладах з українських реалій — застаріла економіка, міграція трудових ресурсів, відтік кваліфікованих кадрів, низький рівень життя, відсутність якісної медицини і таке інше.
І це зовсім не страшилки з голлівудського блокбастеру, а сумна реальність, про яку, на жаль, нам мало хто розповідає. Але ми маємо знати, куди йдемо. Якими шляхами ведуть нас керівники держави, прикриваючись реформами та ігноруючи зухвалу і неприйнятну для цивілізованого світу корупцію. Дехто, напевно, мені дорікне: навіщо про це говорити, це ж очевидні речі. Можливо, й так, але, не говорити про це ще гірше, бо більшість з нас ще продовжують жити в полоні ілюзій, що Європа нас врятує. Але чи потрібні ми світу, коли маємо приховану гуманітарну кризу? Саме про це поговоримо далі.
Не секрет, що в Україні корумпована політична верхівка, війна, розвал економіки, і як наслідок, подальше зубожіння населення. Щоб країна хоч якось існувала, уряди продовжують скорочувати соціальні стандарти, називаючи це реформами. Дійшло до того, що не в усіх українців є кошти, щоб отримати якісну медичну допомогу. Люди часто вмирають від хвороб, бо не можуть розраховувати на повноцінне лікування, яке вже давно стало платним.
Ми сподіваємося на ефективність реформ, а тим часом наше життя не стає інакшим, ми і надалі маємо проблеми з працевлаштуванням молоді, в нас не розвивається промисловість, від нас їдуть кваліфіковані кадри і ми й досі не знаємо, що робити з нашою невмирущою корупцією у найвищих ешелонах влади. А як вам абсурдна ініціатива «підтримати американських шахтарів», купуючи в Америці пенсільванське вугілля. Таке ноу – хау Глави держави, вочевидь, суперечить інтересам не тільки українських шахтарів, а й всього народу України. У Конфедерації вільних профспілок України не на жарт занепокоєні таким рішенням, бо це неминуче призведе до занепаду вітчизняного вугледобування і негативних соціальних наслідків. Крім того гарантовано, спровокує нове подорожчання електроенергії і в цілому комуналки. Вже відомо, що американський антрацит дорожчій за український (той, що з території Донбасу), в 1,7 рази.
Ми дуже сподіваємося, що судова реформа буде найбільш результативною та дієвою у питанні нашої європеїзації та євроінтеграції, але все одно не маємо з цього приводу особливого оптимізму, бо наша життєва енергія сконцентрована вже на банальному виживанні. Тож цілком логічно, що на ґрунті відсталості і зубожіння, нам пророкують майбутнє без майбутнього. Без економічного зростання, поліпшення якості життя і навіть без збереження країни. «Україна не сумісна з майбутнім, — пише у своїй статті Олексій Жмеренецький на сторінці «Економічної правди». — Сировина більше не дозволить країні триматися на плаву, інвестиції не прийдуть, власних коштів не буде. Усі розумні люди виїдуть за кордон, звільнивши місце для неосвічених біженців з Африки», — ось такий прогноз, за його словами, нам дають світові експерти.
Можливо, я би не стала так буквально перейматися кожним викладеним фактом, але спогади про нещодавній форум підштовхують мене поділитися з вами, дорогі читачі, роздумами тих, хто, як кажуть, в темі. Бо про це нам не розкажуть по телевізору.
Отже, автор нагадує, що сучасний світ живе в умовах четвертої індустріальної революції, що стартувала у 2010 році (до слова, про це також говорили учасники обласного Форуму). Іншими словами, це епоха нанотехнологій та клітинних технологій. Вони знижують енергоємність та матеріаломісткість виробництва, відкривають нові можливості управління властивостями матеріалів та організмів.
На жаль, цей процес із зрозумілих причин обходить Україну стороною. Чому? Тому що у 1990-х роках ми проґавили розквіт п’ятого укладу. Саме тоді в світі стрімкими темпами розвивалися електроніка, програмування, комунікації та робототехніка, що були закладені інноваціями 1970-х років. І які сьогодні стали невід’ємною частиною нашого життя.
Саме тоді, у 90-х, українці могли застосувати інформаційно-комунікаційні технології у всіх галузях життя, зорієнтувати економіку на сфери інтелектуальних і творчих послуг: програмування, інженерію, промисловий дизайн, робототехніку, проектування електроніки. Могли, але не зробили цього.
Сьогодні потенціал втрачено, а ринки зайнято. Тим часом шостий уклад, більш відомий як четверта промислова революція, от-от знову радикально змінить світ.
Автор пише: «Два роки поспіль Всесвітній економічний форум в Давосі був присвячений саме цьому питанню, а недавній прогноз розвитку світу до 2035 року від Національної розвідувальної ради США наскрізь пронизаний темою інновацій. Що ж чекає світову економіку в найближчі десятиліття, і що ці зміни принесуть українцям?».
Автор говорить про те, що сповільняться темпи зростання економіки в усіх країнах. «Економічне зростання планети в найближчі 20 років не перевищить 2–3% ВВП на рік. Середні темпи росту найбільших країн єврозони прогнозуються на рівні 1,5–2%, Китаю — 3,5%. Максимальний ріст покажуть Нігерія, В’єтнам та Філіппіни — лише 4,5–5,5%. Для відсталих країн така швидкість означає пастку бідності», — кінець цитати.
Не відкидаю, що така пастка вже прогнозовано очікує Україну. Пригадую скупий коментар учасників згаданого форуму з української сторони. У першу чергу Віктора Пінчука, який тринадцять років поспіль організовує в швейцарському Давосі «Український сніданок», щоб як бізнесмену і філантропу розуміти, яким бачить світ майбутнє України. І схоже цього року прогнози щодо України були як ніколи несолодкі, бо на запитання журналістів: «Про що конкретно йшлося на форумі», - Пінчук відповідав стримано і неоднозначно. Але для тверезо мислячих українців його меседжі: «Я відчуваю повну невизначеність, оскільки Європа не дає нам жодних конкретних орієнтирів», - були зрозумілими. І означали радше за все лише одне: «Ви (Україна) втратили усі свої шанси і тепер ваше майбутнє – виключно ваша проблема».
Тоді це були припущення, нині вони підтверджені останніми подіями міжнародного рівня. Пригадаймо нещодавній саміт «Україна — ЄС». Не всі звернули увагу на цю подію, бо українські ЗМІ розповіли про поразку України досить таки завуальовано і, як завжди, з орієнтиром на другорядні речі.
Насправді ж він (саміт) став для нас черговим розчаруванням, бо Україні, як державі, дали чітко зрозуміти: у найближчі 20–25 років не бачити нам членства в ЄС. Подібне заявили і керівники НАТО. Вони не те що натякнули, а конкретно сказали, що не бачать Україну своїм союзником. І навіть американський президент Трамп, попри видимі приязні стосунки з Порошенком, стримано говорить про подальшу співпрацю США і України. Те, що МВФ призупинив фінансову підтримку України через начебто економічну блокаду Донбасу — це, до слова, ще одна наша серйозна проблема — чергове тому підтвердження.
Однозначно, світ втомився від України. Але для цього є й інші причини — глобальні. Передусім, економічні. І в цьому контексті Україна стає все менш привабливою для інвестицій та світового капіталу. Якщо не сказати більш категорично — вже неприваблива. А це означає, що деградація країни — лише питання часу.
Врятувати могла би нас туристична галузь, але й вона потребує суттєвих інвестицій, говорять аналітики. Втім, хто захоче вкладати гроші в нестабільну країну, де свої депутати, та керівники держави значно багатші за своїх європейських колег. А Президент Порошенко входить в десятку найбагатших президентів сучасного світу, у той час як його країна зарахована в ТОП найбідніших країн, враховуючи навіть африканські племена третього світу.
Тож за відсутності інвестицій нам поки що не світить підняти туристичну галузь до світових стандартів, бо разом з нею треба поліпшувати екологію, інфраструктуру, медицину, роботу МНС та поліції. Чи варто говорити про те, що заможний турист воліє подорожувати тими країнами, де комфортно і безпечно. Україна ж у 2017 році посіла 88 місце за привабливістю для туристів за версією експертів Всесвітнього економічного форуму: 98 місце — щодо екології, 79 місце — авіаційної інфраструктури, 81 місце — портової інфраструктури, 71 місце — туристичного сервісу. Щодо інвестицій у туристичний бізнес країна на 124 місці.
Отже, Україна втратила навіть це, останнє джерело «сировинного» прибутку.
Нерівність між країнами і людьми зросте, а відсталі залишаться бідними. Такий прогноз і щодо України.
МОВОЮ ЦИФР:
Опитування, проведене у 2016 році, показало, що 30% українців хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання, 40% — хотіли б працювати за кордоном.
До 2050 року в Україні прогнозується зменшення кількості робочої сили на 3–4 млн осіб, що збільшить тиск на пенсійну й медичну системи, а їх реформування блокуватимуть низькі доходи працівників і бідність бізнесу.
У результаті соціальні видатки змусять державу економити на освіті, науці та капітальних інвестиціях, що остаточно підірве перспективи розвитку.
Мегаміста сконцентрують глобальну економіку і світові таланти. Через вісім років 600 міст світу будуть вміщувати 25% населення планети (2 млрд людей) і продукувати 60% світового ВВП. Перші 23 мегаполіси з населенням понад 10 млн осіб генеруватимуть близько 10% обсягу світової економіки.
За даними McKinsey, найбагатшими містами світу за розміром економіки у 2025 році будуть Нью-Йорк, Токіо, Шанхай, Лондон і Пекін. Перші місця за ВВП на душу населення у 2025 році посядуть Осло, Доха, Берген, Макао і Тронхейм.
Київ уже зараз у 88 разів бідніший за Нью-Йорк, який багатший за всю Україну в 17 разів, маючи 1,5 трлн дол валового регіонального продукту проти жалюгідних 90 млрд дол ВВП України та 17 млрд дол у столиці.
І ось, які висновки робить автор статті «Україна без майбутнього»: - Україна несумісна з майбутнім за усіма напрямками. Сировина більше не дозволить країні триматися на плаву, інвестиції для розвитку не прийдуть, а власних коштів уже не буде. Усі активні та розумні люди виїдуть за кордон. Вони не будуть чекати «покращення» ще десять років, звільниться місце для біженців.
Залишки корінного населення остаточно деградують, зношені житло та інфраструктура зруйнуються, злочинність виросте, тривалість життя впаде. Країна або буде розділена іншими державами, або потрапить під цілковите зовнішнє управління. Економічно зайве населення буде поступово утилізоване.
Такого майбутнього можна уникнути, але цього разу радикальні зміни вже не метафора: автономні «міста-хартії», переселення людей у місця компактного проживання, виведення з утримання частини інфраструктури, застава житла людей в обмін на реконструкцію, вільні економічні зони з іноземними юрисдикціями, зовнішнє управління ключовими функціями держави, введення податку з обігу та заборона готівки, тотальна прозорість усіх процесів, заміна призначень системою жеребкування, введення багаторівневого громадянства та коефіцієнтів ваги виборчого голосу, передавання природних ресурсів в управління міжнародним корпораціям, продаж часток державних активів іноземним гігантам.
Цього разу малою кров’ю українці вже не виберуться з пастки, — підсумовує експерт.
І що з цим робити, запитаєте ви. Відповідь очевидна: не вірити телевізору, а лише своєму гаманцю, холодильнику і районній газеті «Сільський вісник».
Скажу чесно, я й досі перебуваю під враженнями від тих невтішних прогнозів стосовно майбутнього України, які почула на обласному науково — практичному форумі «Кіровоградщина — 2025: пріоритети і можливості розвитку», що відбувся на початку червня в м. Кропивницькому. В одному з попередніх номерів «Сільського вісника» я розповіла про цей захід. Сьогодні ж лише зазначу, що, за висновками науковців, Україна за усіма показниками безнадійно пасе задніх. У своїх прогнозах спікери були доволі переконливими, бо будували їх на прикладах з українських реалій — застаріла економіка, міграція трудових ресурсів, відтік кваліфікованих кадрів, низький рівень життя, відсутність якісної медицини і таке інше.
І це зовсім не страшилки з голлівудського блокбастеру, а сумна реальність, про яку, на жаль, нам мало хто розповідає. Але ми маємо знати, куди йдемо. Якими шляхами ведуть нас керівники держави, прикриваючись реформами та ігноруючи зухвалу і неприйнятну для цивілізованого світу корупцію. Дехто, напевно, мені дорікне: навіщо про це говорити, це ж очевидні речі. Можливо, й так, але, не говорити про це ще гірше, бо більшість з нас ще продовжують жити в полоні ілюзій, що Європа нас врятує. Але чи потрібні ми світу, коли маємо приховану гуманітарну кризу? Саме про це поговоримо далі.
Не секрет, що в Україні корумпована політична верхівка, війна, розвал економіки, і як наслідок, подальше зубожіння населення. Щоб країна хоч якось існувала, уряди продовжують скорочувати соціальні стандарти, називаючи це реформами. Дійшло до того, що не в усіх українців є кошти, щоб отримати якісну медичну допомогу. Люди часто вмирають від хвороб, бо не можуть розраховувати на повноцінне лікування, яке вже давно стало платним.
Ми сподіваємося на ефективність реформ, а тим часом наше життя не стає інакшим, ми і надалі маємо проблеми з працевлаштуванням молоді, в нас не розвивається промисловість, від нас їдуть кваліфіковані кадри і ми й досі не знаємо, що робити з нашою невмирущою корупцією у найвищих ешелонах влади. А як вам абсурдна ініціатива «підтримати американських шахтарів», купуючи в Америці пенсільванське вугілля. Таке ноу – хау Глави держави, вочевидь, суперечить інтересам не тільки українських шахтарів, а й всього народу України. У Конфедерації вільних профспілок України не на жарт занепокоєні таким рішенням, бо це неминуче призведе до занепаду вітчизняного вугледобування і негативних соціальних наслідків. Крім того гарантовано, спровокує нове подорожчання електроенергії і в цілому комуналки. Вже відомо, що американський антрацит дорожчій за український (той, що з території Донбасу), в 1,7 рази.
Ми дуже сподіваємося, що судова реформа буде найбільш результативною та дієвою у питанні нашої європеїзації та євроінтеграції, але все одно не маємо з цього приводу особливого оптимізму, бо наша життєва енергія сконцентрована вже на банальному виживанні. Тож цілком логічно, що на ґрунті відсталості і зубожіння, нам пророкують майбутнє без майбутнього. Без економічного зростання, поліпшення якості життя і навіть без збереження країни. «Україна не сумісна з майбутнім, — пише у своїй статті Олексій Жмеренецький на сторінці «Економічної правди». — Сировина більше не дозволить країні триматися на плаву, інвестиції не прийдуть, власних коштів не буде. Усі розумні люди виїдуть за кордон, звільнивши місце для неосвічених біженців з Африки», — ось такий прогноз, за його словами, нам дають світові експерти.
Можливо, я би не стала так буквально перейматися кожним викладеним фактом, але спогади про нещодавній форум підштовхують мене поділитися з вами, дорогі читачі, роздумами тих, хто, як кажуть, в темі. Бо про це нам не розкажуть по телевізору.
Отже, автор нагадує, що сучасний світ живе в умовах четвертої індустріальної революції, що стартувала у 2010 році (до слова, про це також говорили учасники обласного Форуму). Іншими словами, це епоха нанотехнологій та клітинних технологій. Вони знижують енергоємність та матеріаломісткість виробництва, відкривають нові можливості управління властивостями матеріалів та організмів.
На жаль, цей процес із зрозумілих причин обходить Україну стороною. Чому? Тому що у 1990-х роках ми проґавили розквіт п’ятого укладу. Саме тоді в світі стрімкими темпами розвивалися електроніка, програмування, комунікації та робототехніка, що були закладені інноваціями 1970-х років. І які сьогодні стали невід’ємною частиною нашого життя.
Саме тоді, у 90-х, українці могли застосувати інформаційно-комунікаційні технології у всіх галузях життя, зорієнтувати економіку на сфери інтелектуальних і творчих послуг: програмування, інженерію, промисловий дизайн, робототехніку, проектування електроніки. Могли, але не зробили цього.
Сьогодні потенціал втрачено, а ринки зайнято. Тим часом шостий уклад, більш відомий як четверта промислова революція, от-от знову радикально змінить світ.
Автор пише: «Два роки поспіль Всесвітній економічний форум в Давосі був присвячений саме цьому питанню, а недавній прогноз розвитку світу до 2035 року від Національної розвідувальної ради США наскрізь пронизаний темою інновацій. Що ж чекає світову економіку в найближчі десятиліття, і що ці зміни принесуть українцям?».
Автор говорить про те, що сповільняться темпи зростання економіки в усіх країнах. «Економічне зростання планети в найближчі 20 років не перевищить 2–3% ВВП на рік. Середні темпи росту найбільших країн єврозони прогнозуються на рівні 1,5–2%, Китаю — 3,5%. Максимальний ріст покажуть Нігерія, В’єтнам та Філіппіни — лише 4,5–5,5%. Для відсталих країн така швидкість означає пастку бідності», — кінець цитати.
Не відкидаю, що така пастка вже прогнозовано очікує Україну. Пригадую скупий коментар учасників згаданого форуму з української сторони. У першу чергу Віктора Пінчука, який тринадцять років поспіль організовує в швейцарському Давосі «Український сніданок», щоб як бізнесмену і філантропу розуміти, яким бачить світ майбутнє України. І схоже цього року прогнози щодо України були як ніколи несолодкі, бо на запитання журналістів: «Про що конкретно йшлося на форумі», - Пінчук відповідав стримано і неоднозначно. Але для тверезо мислячих українців його меседжі: «Я відчуваю повну невизначеність, оскільки Європа не дає нам жодних конкретних орієнтирів», - були зрозумілими. І означали радше за все лише одне: «Ви (Україна) втратили усі свої шанси і тепер ваше майбутнє – виключно ваша проблема».
Тоді це були припущення, нині вони підтверджені останніми подіями міжнародного рівня. Пригадаймо нещодавній саміт «Україна — ЄС». Не всі звернули увагу на цю подію, бо українські ЗМІ розповіли про поразку України досить таки завуальовано і, як завжди, з орієнтиром на другорядні речі.
Насправді ж він (саміт) став для нас черговим розчаруванням, бо Україні, як державі, дали чітко зрозуміти: у найближчі 20–25 років не бачити нам членства в ЄС. Подібне заявили і керівники НАТО. Вони не те що натякнули, а конкретно сказали, що не бачать Україну своїм союзником. І навіть американський президент Трамп, попри видимі приязні стосунки з Порошенком, стримано говорить про подальшу співпрацю США і України. Те, що МВФ призупинив фінансову підтримку України через начебто економічну блокаду Донбасу — це, до слова, ще одна наша серйозна проблема — чергове тому підтвердження.
Однозначно, світ втомився від України. Але для цього є й інші причини — глобальні. Передусім, економічні. І в цьому контексті Україна стає все менш привабливою для інвестицій та світового капіталу. Якщо не сказати більш категорично — вже неприваблива. А це означає, що деградація країни — лише питання часу.
Врятувати могла би нас туристична галузь, але й вона потребує суттєвих інвестицій, говорять аналітики. Втім, хто захоче вкладати гроші в нестабільну країну, де свої депутати, та керівники держави значно багатші за своїх європейських колег. А Президент Порошенко входить в десятку найбагатших президентів сучасного світу, у той час як його країна зарахована в ТОП найбідніших країн, враховуючи навіть африканські племена третього світу.
Тож за відсутності інвестицій нам поки що не світить підняти туристичну галузь до світових стандартів, бо разом з нею треба поліпшувати екологію, інфраструктуру, медицину, роботу МНС та поліції. Чи варто говорити про те, що заможний турист воліє подорожувати тими країнами, де комфортно і безпечно. Україна ж у 2017 році посіла 88 місце за привабливістю для туристів за версією експертів Всесвітнього економічного форуму: 98 місце — щодо екології, 79 місце — авіаційної інфраструктури, 81 місце — портової інфраструктури, 71 місце — туристичного сервісу. Щодо інвестицій у туристичний бізнес країна на 124 місці.
Отже, Україна втратила навіть це, останнє джерело «сировинного» прибутку.
Нерівність між країнами і людьми зросте, а відсталі залишаться бідними. Такий прогноз і щодо України.
МОВОЮ ЦИФР:
Опитування, проведене у 2016 році, показало, що 30% українців хотіли б поїхати за кордон на постійне місце проживання, 40% — хотіли б працювати за кордоном.
До 2050 року в Україні прогнозується зменшення кількості робочої сили на 3–4 млн осіб, що збільшить тиск на пенсійну й медичну системи, а їх реформування блокуватимуть низькі доходи працівників і бідність бізнесу.
У результаті соціальні видатки змусять державу економити на освіті, науці та капітальних інвестиціях, що остаточно підірве перспективи розвитку.
Мегаміста сконцентрують глобальну економіку і світові таланти. Через вісім років 600 міст світу будуть вміщувати 25% населення планети (2 млрд людей) і продукувати 60% світового ВВП. Перші 23 мегаполіси з населенням понад 10 млн осіб генеруватимуть близько 10% обсягу світової економіки.
За даними McKinsey, найбагатшими містами світу за розміром економіки у 2025 році будуть Нью-Йорк, Токіо, Шанхай, Лондон і Пекін. Перші місця за ВВП на душу населення у 2025 році посядуть Осло, Доха, Берген, Макао і Тронхейм.
Київ уже зараз у 88 разів бідніший за Нью-Йорк, який багатший за всю Україну в 17 разів, маючи 1,5 трлн дол валового регіонального продукту проти жалюгідних 90 млрд дол ВВП України та 17 млрд дол у столиці.
І ось, які висновки робить автор статті «Україна без майбутнього»: - Україна несумісна з майбутнім за усіма напрямками. Сировина більше не дозволить країні триматися на плаву, інвестиції для розвитку не прийдуть, а власних коштів уже не буде. Усі активні та розумні люди виїдуть за кордон. Вони не будуть чекати «покращення» ще десять років, звільниться місце для біженців.
Залишки корінного населення остаточно деградують, зношені житло та інфраструктура зруйнуються, злочинність виросте, тривалість життя впаде. Країна або буде розділена іншими державами, або потрапить під цілковите зовнішнє управління. Економічно зайве населення буде поступово утилізоване.
Такого майбутнього можна уникнути, але цього разу радикальні зміни вже не метафора: автономні «міста-хартії», переселення людей у місця компактного проживання, виведення з утримання частини інфраструктури, застава житла людей в обмін на реконструкцію, вільні економічні зони з іноземними юрисдикціями, зовнішнє управління ключовими функціями держави, введення податку з обігу та заборона готівки, тотальна прозорість усіх процесів, заміна призначень системою жеребкування, введення багаторівневого громадянства та коефіцієнтів ваги виборчого голосу, передавання природних ресурсів в управління міжнародним корпораціям, продаж часток державних активів іноземним гігантам.
Цього разу малою кров’ю українці вже не виберуться з пастки, — підсумовує експерт.
І що з цим робити, запитаєте ви. Відповідь очевидна: не вірити телевізору, а лише своєму гаманцю, холодильнику і районній газеті «Сільський вісник».
І. Балашова,
член Національної спілки журналістів України.