Добіг кінця черговий навчальний рік. Попереду період канікул і відпусток в учнів та вчителів. Разом з тим, це період підбиття підсумків і планування на майбутнє. Скориставшись нагодою, вирішили поспілкуватися із керівниками навчальних закладів щодо реформи освіти, про яку сьогодні точиться багато розмов. Спілкуючись із директором Щасливської школи, звичної для всіх нас дев’ятирічки, Світланою Вікторівною Михайловою хочемо дізнатися як сприймають майбутні зміни у звичайній сільській школі, які плюси і мінуси концепції нової української школи.
Нагадаємо, що наприкінці минулого року міністр освіти і науки України Лілія Гриневич на засіданні уряду представила пропозицію «Нова українська школа», із урахуванням якої розроблятиметься подальша програма діяльності уряду щодо реформування загальної середньої освіти до 2029 року. Ідея реформи передбачає введення 12-річної шкільної освіти, яка складатиметься з початкової освіти тривалістю 4 роки, базової середньої освіти тривалістю 5 років, яка здобуватиметься в гімназії, і профільної середньої освіти тривалістю 3 роки, яка здобуватиметься в ліцеї чи закладах професійної освіти. Згідно з Концепцією, перехід на 12-річне навчання та старт нової української школи передбачається вже в 2018-2019 навчальному році.
Справді, звучить доволі переконливо і оптимістично. Але це поки що проект, який проходить обговорення. Які думки з цього приводу мають сільські учителі, читайте далі у розповіді Світлани Михайлової (на фото).
- Концепцію «Нової української школи» ми опрацювали у колективі ще у січні поточного року. Відповідно визначили і для себе головні напрями на шляху реформ. Безумовно, є в концепції цікаві новації, але є і мінуси, які потребують доопрацювання. Але про все по черзі.
Розпочну з того, що робота нашого педагогічного колективу і нині спрямована на підвищення якості знань, умінь та навичок учнів. Вчителі працюють над удосконаленням навчально – виховного процесу, зокрема, над підвищенням якості і ефективності сучасного уроку, впроваджують ефективні інноваційні технології. І я, як керівник, на сто відсотків згодна із розробниками концепції, що учитель повинен мати свободу творчості й розвиватися професійно. Він повинен «горіти» на роботі і «запалювати» учнів бажанням пізнавати його предмет. У кожній школі є здібні, творчі і працьовиті вчителі, і наш заклад цим теж може похвалитися. У нашому колективі ми дотримуємося своєрідного правила: навчальний заклад повинен бути школою радості для дітей, спокою - для батьків та творчості - для вчителів.
Згодні ми і з тим, що потрібно розвивати таланти наших дітей. Кожен з них здібний у чомусь. Варто тільки помітити цей талант і розвинути його. І ми це також постійно робимо. Тому наші учні перемагають у різних конкурсах та предметних олімпіадах. Є серед них ті, хто захоплюється образотворчим та декоративно-прикладним мистецтвом, вишивкою, малюванням, художнім читанням, досконало володіє комп’ютерними технологіями і т.і. Дійсно, потрібно працювати з дітьми по напрямках, але ж додаткові заняття повинні оплачуватися. Якщо держава заохочуватиме педагогів, то і вони втілюватимуть хороші задуми в життя.
У період тотальної інформатизації потрібно першочергово подбати і про забезпечення навчальних закладів високошвидкісним інтернетом, комп’ютерними класами, щоб кожен учень мав своє окреме місце, а не один комп’ютер на кількох учнів. Хочу відзначити, що завдяки нашим сільгоспвиробникам ми маємо доступ до мережі Інтернет, ведемо свій сайт і надалі будемо його розвивати, у кожному класі є Wi-Fi, тому вчитель на уроці може використовувати комп’ютерну техніку. Але ж таку можливість повинні мати усі школи без виключення. Це нагальна вимога часу.
Як і те, що діти повинні вивчати іноземні мови. Тим більше нині, коли нам відкрили європейські кордони. А разом з дітьми повинні вчитися і їхні батьки. Розкажу з досвіду. Три роки тому ми організували батьківський всеобуч з вивчення англійської мови. Його організатором був вчитель англійської мови Володимир Миколайович Кирпита. Такий крок був необхідним, адже у школі вивчалася німецька мова, а у міських навчальних закладах, де випускники продовжували навчання, переважала англійська. Як бути? Щоб батьки могли допомагати дітям у освоєнні предмета, вирішили спробувати. І бажаючих було чимало. Отаких вчителів, як Володимир Миколайович, ми повинні мати, які б працювали не тільки з учнями, а й з батьками. Успішно працює у нас і школа англійської мови. До всього, ми стали переможцями проекту на отримання грантів від посольства США в Україні. На отримані кошти придбали проектор.
З досвіду роботи скажу, що нашим школам не вистачає кадрів, які б урізноманітнювали гурткову роботу. Адже учні, крім навчання, мають бажання танцювати, співати, грати на музичних інструментах. У сільських школах про це можна тільки мріяти. Так, наші завзяті вчителі, як уміють, організовують для дітей виховні заходи, проводять флешмоби. Але цим насправді повинен займатися професіонал.
Під час обговорення концепції нової української школи серед вчителів виникали невдоволення щодо перенесення до категорії необов’язкових природничих дисциплін: астрономії, фізики, біології, хімії, географії, екології. Замість них пропонують ввести обов’язковий предмет “Людина і природа”. Але ж кожна з природничих наук має свій окремий предмет, базові поняття, методи викладання. Ми розуміємо, що за цим стоятиме і скорочення кадрів, і перенавчання вчителів, які могли б розумітися одразу у всіх цих предметах. Але ж є такі сфери виробництва, які у зв’язку з цим незабаром недоотримуватимуть професійних кадрів. Та й елементарні прогалини учнів в природничих науках - це тьма незнань навколо себе.
Багато дискусій викликає питання, що стосується «оптимізації» шкіл в сільській місцевості, що передбачає закриття неефективних малокомплектних шкіл і створення опорних. Адже, щоб перевозити дітей, ми повинні мати хороші дороги, щоб поїздки не виснажували учнів, і автобуси не ламалися. Та й щодо 12-річного навчання вчителі висловлюються скептично, адже сучасні діти доволі швидко дорослішають і рано розпочинають сексуальне життя.
Водночас скажу, що і навчання з шестирічного віку не виправдовує себе. Діти не можуть довго всидіти, швидко втомлюються. Тож і виходить, що перший рік – це період адаптації малечі до шкільного життя. Вчителі намагаються донести першачкам знання через гру. У нас у 1-4 класах кімнати облаштовані килимами, куточками відпочинку, щоб діти могли просто полежати, погратися.
Тут же варто зазначити про проблему з дефіцитом кваліфікованих працівників освіти в сільській місцевості. Стрімкий занепад інфраструктури, проблеми з житлом роблять непривабливою перспективу проживання і роботи в селі для більшості молодих спеціалістів. Хотілося б, щоб реально запрацював закон, підписаний Президентом України Петром Порошенком щодо працевлаштування випускників. Відповідно до нього, абітурієнтам, які планують вчитися на вчителів, надається право на першочергове зарахування до вишу за держзамовленням. Однак при цьому є умова, що вони укладають угоду про відпрацювання не менше трьох років у сільській місцевості. Крім цього, держава обіцяє забезпечити відповідним випускникам безоплатне користування житлом. Як буде насправді, поживемо - побачимо.
На завершення хочу сказати, що ми готові до змін, готові вчитися, адже вчитель – це постійний учень. Ми розуміємо, що повинні дати кожній дитині доступ до якісної освіти, аби вона у подальшому житті стала успішною людиною.
Спілкувалася О. СТОРЧОВА.