Нещодавно Олександрійський районний центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді відсвяткував 15 років своєї діяльності. Усі ці роки його незмінним директором була і залишається Ірина Чемерис. Тому редакція «Сільського вісника» вирішила поцікавитися у неї, чим сьогодні живе соціальна служба, яке її майбутнє і наскільки робота впливає на особистість працівника, який щоденно стикається з проблемами інших людей?
- Ірино Анатоліївно, вже багато років Ви обіймаєте посаду директора центру. Відомо, що за цей час установа неодноразово нагороджувалася подяками, колектив був на районній Дошці пошани та і Вас держава відмічала Почесними грамотами обласної ради, Кабінету Міністрів України. Цікаво, а, власне, з чого все починалося?
- Центр почав існування з лютого 2002 року у складі двох працівників. Мене, як директора, і провідного спеціаліста-юриста – Юрія Федоровича Полатайка. Сказати, що було важко, то, напевно, нічого не сказати. По-перше, доводилося вивчати нову професію, бо за фахом я вчитель математики, вести управлінську діяльність і ще з рік мені довелося виконувати обов’язки бухгалтера. А по-друге, в центрі нічого не було: ні стола, ні комп’ютера, ні папірця. Але, слава Богу, дякуючи заступнику голови районної державної адміністрації Ірині Володимирівні Воробйовій, ми розжилися на меблі, а через рік і на комп’ ютер та окреме приміщення. Перші місяці були особливо складними, доводилося багато чому вчитися. Але я вдячна тим людям, які на той час працювали в райдержадміністрації. Вони багато допомагали і безкорисливо вчили. Це Лідія Олексіївна Бойко, Галина Львовна Матроніна, Марія Миколаївна Голуб. Також велику роль зіграло обласне керівництво, яке повірило в мене, як в керівника.
- Повірили у Вас, і, напевне, посприяли, щоб колектив почав збільшуватися?
- Так, через рік наш штат розширили до 4 осіб і в нас з’явилися бухгалтер і психолог.
Ми швидко набирали темп і за підсумками 2003 року посіли в області по соціальній роботі перше місце. Але цього було недостатньо, для того, щоб про центр знали люди в районі, ті кому потрібна наша допомога. Тому основним завданням стояло збільшення кількості працівників та охоплення населення соціальною роботою. Трохи пізніше нам вдалося ще збільшити свою чисельність до 8 працівників та відкрити 2 філії в Новопразькій селищній та Протопопівській сільській радах, там де була найбільша кількість кризових категорій дітей і сімей.
- У чому полягає суть соціальної роботи і чим центр відрізняється від інших служб?
- Ой, як довго нас плутали із службою у справах дітей. Дехто, чесно кажучи, і до цих пір не розрізняє.Але основна відмінність – це наше завдання: зберегти сім’ю, докласти максимум зусиль, щоб дитина виховувалася в біологічній родині. Зрозуміло, що є межа, яку ми не переходимо, бо якщо наступають обставини, які загрожують здоров’ю чи життю дитини, тоді ми разом зі службою у справах дітей, органами місцевого самоврядування, поліцією вживаємо заходів до вилучення дитини з несприятливого середовища. Головним пріоритетом у таких ситуаціях виступає тільки дитина. Тому суть соціальної роботи не можна охарактеризувати одним реченням.
- Але давайте спробуємо...
- Це складний процес вивчення причин неблагополуччя, можливостей і наявних ресурсів його подолання, стимулювання членів родини самостійно змінити свою поведінку, щоб в результаті досягти таких змін, коли б уже не стояло питання про вилучення дітей або подальшого поглиблення кризи. Наприклад, на сьогодні на обліку в центрі перебуває більше 180 сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Це не означає, що всіх батьків із цих сімей треба позбавити батьківських прав, ні. Держава ставить перед нами завдання раннього виявлення таких сімей, проведення з ними соціальної роботи, а сюди може входити допомога в складанні сімейного бюджету, контроль за використанням коштів, профілактика негативних явищ, приведення помешкання до санітарно-гігієнічних норм, налагодження взаємостосунків у сім’ї, навички догляду за дітьми, допомога в оформленні пільг та гарантій.
– У будь-якій діяльності є злети і падіння, періоди розквіту і стагнації. Чи були такі у центрі?
– Звичайно, були. Найбільшого розквіту центр досяг у 2012–2013 роках, коли вийшов указ Президента України, що в кожному селі повинен бути соціальний інспектор, тоді колектив було збільшено до 17 осіб. Це дало змогу охопити соціальною роботою 75 відсотків території району.
Робота кипіла, бо приступили до своїх обов’язків 13 фахівців. На 2014 рік ми дали гарний результат: по району було вилучено з сімей всього лише 4 дитини (у цьому році вже вилучено – 11). І це означало, що ми дійсно несемо зміни і вони позитивні. Але нічого не буває вічним. У квітні 2014 року наше фінансування перевели з державного на місцевий бюджет і постала велика загроза взагалі існування інституту соціального фахівця. Усі центри по Україні лихоманило, у більшості з них не залишилося жодної такої посади. У нас відбулося незначне скорочення по чотирьох сільських радах. Вирішальну роль на той час зіграло керівництво районної державної адміністрації: голова Віталій Миколайович Згама і його заступник Ольга Іванівна Анісімова-Шило. Їхня чітка позиція щодо збереження посад, розуміння важливості та необхідності продовження соціальної роботи на селі дала змогу майже без втрат вийти із такої складної ситуації. Взагалі, я їм дуже вдячна, бо за роки їхнього керівництва нам вдалося реалізувати кілька цікавих проектів, які вони підтримували і стали їхніми безпосередніми учасниками: тренінг, семінар з головами, «круглі столи» і брифінг до Дня боротьби зі СНІДом, фестиваль «Щасливі долоні», проведення різних тематичних заходів.
- Чи є у вас працівники, про яких можна сказати, що вони - приклад для інших, еталон соціального працівника?
- Так, звичайно. Це люди, які вже не працюють через різні обставини, і такі, що й до сьогодні несуть цю складну ношу, це люди з великим досвідом роботи, і молодь, яка нещодавно прийшла працювати.
Насамперед, хочеться згадати нашого першого психолога, людину талановиту, справжнього професіонала – Наталію Вікторівну Гонтар. Пройшло вже років шість, як вона вийшла на пенсію, але до цих пір вдячні клієнти її згадують і передають вітання. Безумовно, наш колектив поповнився справжніми професіоналами, які пройшли велику життєву школу, пропрацювавши педагогами в навчальних закладах багато років. Це люди, яких знали односельці, бо були у своїй більшості їхніми учнями, які заробили свій високий авторитет ще до роботи в центрі.
З великою вдячністю згадую наших соціальних фахівців Надію Григорівну Верпеку та Людмилу Яківну Каніковську, які працювали в Олександрівській та Новопразькій сільській та селищній раді відповідно. Дуже цінуємо і бережемо нашого єдиного чоловіка в центрі – Анатолія Андрійовича Харитонова. Вони складають моноліт нашої роботи, є прикладом для молоді, як треба працювати з родинами, батьками та дітьми.
Також хочеться похвалити і нашу молодь: Ірину Рябеньку, Юлію Ніконову, Лілію Демченко, Анастасію Мудру. Дівчата молоді, енергійні і завзяті.
– Що приваблює людей у соціальній роботі?
– Це, в першу чергу, самореалізація. Я вже казала, що в нас працювало багато людей і з досвідом, і без нього, але саме соціальна робота дала їм відчуття значимості в житті іншої людини. Відчуття, що ти можеш змінити на краще долю цілої родини. Ця робота допомагає самому працівнику розібратися в своїй сім’ї, у своєму житті, бо так часто ми помічаємо свої промахи, лише порівнявши їх з чиїмись. Ми не з телеекранних ток-шоу бачимо до чого призводить неправильне виховання, алкоголізм, відсутність взаєморозуміння, психологічні травми та ін. Соціальна робота – це поклик душі, це коли ти віддаєш більше, ніж отримуєш.
– Складна у вас діяльність. Втім, відомо, що у вас є чимало друзів, які вам допомагають і підтримують?
– Це правда. У першу чергу хочу подякувати тим благодійникам, меценатам, без кого неможливо було б проводити наші акції чи свята. Це люди, які багато років є безвідмовними, розуміючими, щирими у своїх намірах допомоги: Геннадій Замрика (ТОВ «Степ») і приватний підприємець Сергій Моцний. Бувають такі ситуації, коли ти вже не знаєш до кого звернутися за фінансовою підтримкою, але саме вони є тією рукою допомоги, що завжди протягнута назустріч. Також багаторічна і плідна співпраця об’єднує нас із районними сільгоспвиробниками: СВК ім. Фрунзе, ТОВ «Ранкове», ТОВ «Королівське ХПП», ТОВ «Агродар-ЛТД», ФГ «Сімфо», ФГ «Риск-К», ФГ «Луч».
Нашими помічниками є і громадські організації, з якими ми співпрацюємо багато років. Це Олександрійський районний благодійний інформаційно-консультаційний центр, Олександрійський гендерний інформаційний центр, «Ковчег спасіння».
Не можу не згадати наших сільських голів, які знають, що таке соціальна робота і як вона необхідна селу. Дякую Вікторії Лисенко, Ользі Горбенко, Тетяні Бессараб, Людмилі Банул, Миколі Сироватці, Олександру Горбаню, Олександру Клімову, Володимиру Коваленку, Віктору Близнюку, Ларисі Кобан, Олегу Волянському – вони дають своїм громадянам шанс змінитися на краще.
– Що найближчим часом чекати соціальним працівникам та центру загалом?
– Вірю, що прийде той час, коли соціальний працівник буде в кожному селі. Зараз ми працюємо над тим, щоб вони знову з’явилися принаймні в найбільших селах району – Протопопівці та Войнівці, в селищі Приютівка. Спілкувалися на цю тему із заступником голови райдержадміністрації Олександром Безкровним, він нас підтримує і допомагатиме в цьому питанні. А в самій системі центрів соціальних служб робота буде завжди, поки існує сім’я, народжуються діти і хтось потребує допомоги.
А всім працівникам бажаю гідної оплати праці, поваги, сили та здоров’я для нових звершень!
- Дякую за інтерв’ю.
Спілкувалася І. Балашова.