Куди котиться аграрний бізнес?

Павло Фесюк
Сьогодні про Україну, як аграрну країну, говорить увесь світ. Інша справа, що саме про неї кажуть. З одного боку, ми потроху просуваємося вперед на світовому аграрному ринку. Але з іншого - невизначена аграрна політика, непросте минуле і туманне майбутнє України не викликають у наших партнерів впевненості. Так що ж нас чекає? На цю тему розмірковує комерційний директор групи компаній «УкрАгроКом» Павло Фесюк.

Старе пригадують

Ми самі собі придумали, що Україна - житниця Європи, щоб цим пишатися і про це розповідати. Але це не так. Коли українці приїжджають в Азію або Африку, вони очікують, що при слові «Україна» всі скажуть, що це країна, де якісна пшениця, кращі чорноземи і високі врожаї. Але замість цього їм кажуть: «Так це найбільш корумпована країна і найбільш безвідповідальні продавці». Одного разу під час поїздки до Кореї на виїзний український саміт ми зустрілися з представниками індійських і китайських компаній. Кожна з них мала досвід співпраці з Україною. Але при цьому кожна констатувала: скільки разів вони працювали з нашою країною, стільки ж разів їх обдурили. Українські партнери не дотримались своїх зобов’язань. Так про що з нами ще говорити? Дійсно, на початку становлення українського бізнесу багато компаній були тимчасовими і дозволяли собі не виконувати зобов’язання. Як результат, нині український бренд у всьому світі має не найкращу репутацію.
Перед нами стоїть завдання змінити сформований стереотип і показати, що Україна - це країна з великими обсягами зерна, яка відповідально ставиться до виконання умов договорів на рівні держави і приватного бізнесу. У нас держава, яка вміє контролювати якість своєї продукції і відповідає за нього. В Україні заборонені ГМО, тому наша продукція цікава для тих, хто піклується про своє здоров’я. Ми повинні це зрозуміти самі і довести нашим партнерам. Тільки в такому випадку фраза «Ми з України» буде брендом. Поки що це не так.
Головне завдання держави - справедливо розподіляти кошти
Якщо говорити про внутрішні проблеми, то зараз аграрії обурюються з приводу скасування спецрежиму ПДВ, задумуючись над питанням, як далі вести бізнес. За фактом, ПДВ уже немає, адже 15% - це ніщо. Проте я підтримую державу у скасуванні податку на додану вартість.
Чому це потрібно зробити? Якщо проаналізувати клієнтську базу автосалонів, то ви побачите, що найдорожчі машини купують аграрії. Далеко ходити не треба. Подивіться на парковку біля офісу будь-якої аграрної фірми. Це чітко говорить про те, що сільськогосподарський бізнес - високоприбутковий. У той же час Україна знаходиться у переддефолтному стані. Щоб зберегти країну, треба платити податки. І найбільш прибутковий сектор повинен це робити.
З іншого боку, держава повинна розуміти, що аграрний сектор існує не ізольовано. Ми не монополісти у виробництві сільськогосподарської продукції. Ми знаходимося в конкурентному середовищі з Росією, Європою, Бразилією, США. Для того, щоб Україна була конкурентоспроможною, аграрний сектор повинен розвиватися. А держава, в свою чергу, повинна зробити хоч якийсь крок, щоб створити для цього умови. Адже, як нас завжди вчили, основне завдання держави - справедливий розподіл грошових потоків. У багатих забрати, а нужденним віддати. Наприклад, тваринництво зараз якраз та галузь, що найбільше потребує підтримки.
Причин цьому багато. У нас практично немає власного генетичного матеріалу, немає своїх якісних преміксів, немає хороших ветеринарних препаратів. Та й ветеринарної служби як такої немає. Чому по всій країні сплеск АЧС? Тому що ветеринарна служба не ходить по дворах і не контролює. Але ж ця хвороба в першу чергу з’являється в приватних господарствах. Усе це веде до того, що незабаром тваринництво «поляже».
Тому я вважаю, що сектор рослинництва повинен платити податки, маржинальний бізнес повинен платити податки, а ось тваринництво треба підтримувати. Для цієї галузі необхідно повністю зберегти ПДВ. Це потрібно не для підприємств, це потрібно для країни. Інакше ми залишимося голодними.

Чиї землі треба продавати?

Ще одне питання, яке хвилює аграріїв, - мораторій на продаж землі. Тут аграрний сектор розділився на два фронти: одні підтримують продовження мораторію, інші категорично проти.
Головною метою скасування мораторію є залучення в країну інвестицій. Але що дасть відкриття ринку землі? Це підвищить рейтинг України як інвестиційно привабливої країни? Навряд чи. Агрохолдингам мораторій не заважає бути публічними і продавати себе. А маленькі підприємства, на мою думку, інвесторам не цікаві.
Проте, я вважаю, що ринок землі треба відкрити, але в особливому форматі. В Україні є 2 млн га державної землі. Треба спробувати на державних підприємствах. Якщо ми дійсно хочемо працювати над інвестиціями, треба починати з цих площ. Це принесе державі дохід у розмірі податку на прибуток і військового збору 16%, а також приверне чималі інвестиції - те, до чого прагнуть в міністерстві.

Аграріям потрібна впевненість

Але на цьому питання до держави не закінчуються. Виробництво в сільському господарстві - це короткий цикл, і протягом року всі кошти повертаються. Ставка Національного банку становить 15%, депозит -18%, а кредит банку - 24%. Прибутковість 9% різниці. Якщо заглянути до сусідів, то в Росії ця ставка - 16%, стільки ж в Білорусі, а в Європі взагалі 0%. І ми з цими країнами конкуруємо.
Якщо держава бере в аграріїв ці гроші, вона повинна гарантувати їм впевненість в завтрашньому дні. Агровиробники не хочуть віддавати гроші, тому що не знають, що буде завтра. Адже в Україні немає державної системи, яка готова підтримати їх в складних умовах.

Де вихід?

В умовах, що склалися, і аграрії, і влада намагаються знайти рішення. Поглядають на Європу, вивчають досвід інших країн. Але наскільки це підходить для України?
Колись в нашій країні була ідея розвитку сільськогосподарських кооперативів, яка, чесно кажучи, зазнала фіаско. Я не вірю в те, що українці можуть домовитися між собою. Адже у нас як: де два українця, там три гетьмани. Українці можуть об’єднуватися тільки в біді. А що стосується роботи і бізнесу, кожен діє так, як йому особисто вигідно. Тому створити в Україні сільськогосподарський кооператив за прикладом європейських неможливо.
Замість цього у нас є можливості для розвитку індустріального парку, адже це вже не кооператив. Це офшорний майданчик для інвестицій. Наприклад, якщо взяти деякі потужності з комунікаціями, електрикою, водопостачанням і створити там міні-переробку молока, м’яса або круп, це вже буде індустріальний парк.
Єдине, купівельна спроможність українців дуже низька. Ми мало їмо. Для нас був шок, коли українські хлопці поїхали в Польщу на роботу, а потім телефонують і кажуть: «Ми так смачно і так багато ніколи ще не їли!». І це ми - «житниця Європи», але обмежуємо себе в елементарних речах. Люди не можуть наповнити свій холодильник йогуртами та сирами, не спроможні купувати якісне м’ясо. Максимум - сосиски.
І поки українці мають низький рівень достатку, сюди ніхто не буде інвестувати. А бажання інвестувати є, але наявність економічних проблем робить інвестиції недоцільними. Проте на сьогоднішній день розглядається законопроект про індустріальні парки, який передбачає деякі пільги у їхній діяльності. Я вважаю, що для України це дуже цікаво і важливо. У нас є над чим працювати і до чого прагнути.
Павло Фесюк, комерційний директор групи компаній «УкрАгроКом».