З редакційної пошти
Надії Савченко присвячується
Чорного ворона в гості не звала.
Землю свою, як могла, захищала,
Що буде з нею, поки що не знала.
Як тільки на рідну землю присіла,
Де взялась зграя, зв`язала їй крила.
Їй крила зламала, кинула в клітку,
І волі лишила білу лебідку.
Б`ється небога, вирватись в небо бажає,
Тільки даремно, від голоду в клітці вмирає.
А мама старенька лише головою киває,
На донечку дивиться та сльози ковтає.
Ти не плач, моя мамо,
Не плач, не журися.
Витри сльози , прошу,
І Всевишньому ти помолися.
Я до тебе вернусь,
Низько вклонюсь тобі, ненько.
Ти ж у мене одна
Та ще Україна рідненька.
***
Як я тільки ненавиджу цю війну!
Я не хочу бачити свіжі могили.
Хто поверне посмішку світлу, ясну
Матері тій, що дочку її вбили?
Ганна Велика, с.Косівка Олександрійського району Кіровоградської області