Є на світі люди, перебуваючи біля яких завжди почуваєш себе впевнено і надійно. У них немов закладена міць і сила, немов ота криця, від землі – матінки. І нічим її в таких людях не похитнеш, не зрушиш. Ця їхня внутрішня сила немов передається і тобі, її просто відчуваєш всім своїм єством. Вони здебільшого спокійні, небагатослівні, розсудливі, мудрі, із щирою душею і помислами, люди. Такі, що ніколи не зрадять, не підведуть, у них ніколи не засумніваєшся. У них просто, по-людськи віриш й іншого собі не уявляєш, бо іншого не може бути.
Таким є керівник фермерського господарства «РИС-К» Сергій Іванович Ремез, добре відомий і знаний на Олександрійщині господар своїх фермерських угідь в селі Володимиро – Ульянівка Недогарської сільради. Вже 23 роки він господарює тут на землі. Розпочинав цей нелегкий самостійний шлях в далекому вже тепер 1992 році з клаптика, так би мовити, за сучасними мірками, землі в 50 га. Був одним з перших фермерів у районі. Незвіданою тоді була ця справа і вкрай нелегкою, коли і власної техніки для обробітку землі не було ніякої. Власноруч відремонтував, а точніше відродив і дав друге життя гусеничному трактору, а потім культиватору і плугу. Певну посильну матеріальну допомогу і підтримку надала тодішній голова місцевого колгоспу ім. В. Ульянова Ольга Молчанова. Вже в 1993 році зібрав свій перший урожай, за рахунок якого взяв свій перший кредит і закупив трактор МТЗ – 80. Надалі без поспіху щороку докупляв, накопичуючи техніку, не обтяжуючи себе кредитними боргами. У перші чотири роки через труднощі не міг дозволити собі залучати і найманих працівників. Сам сідав за кермо трактора, по мірі можливості приходив на допомогу брат, два ще неповнолітні сини Іван і Олександр, яких батько привчав працювати на землі ще з 14 років. Вони ж допомагали і в роботах на току, і в полі, і в домашньому господарстві біля свиней.
Отак сім’єю, спільними зусиллями і видюжили всі перші труднощі і незгоди. Всього було в ті роки, його одному тільки відомого. Та витримав, переборов, бо мав отой непокірний і твердий характер та віру в свої сили, які передалися йому від батька Івана Сергійовича, який дуже добре знав собі ціну у своєму житті, що у спадок і передав своєму сину.
Сьогодні якоюсь мірою всі труднощі у Сергія Івановича вже, так би мовити, позаду. Його господарство, хоч і порівняно невелике, всього 666 га орної землі, та трохи більше десяти працюючих робітників, є досить міцним горішком, одним з кращих і перспективних в районі, де вирощуються стабільно високі врожаї зернових культур. Це господарство, в якого є чому повчитися і що запозичити, в якому міцна і надійна матеріальна база з сучасною передовою технікою, новітніми технологіями сільськогосподарського виробництва і успішним вирішенням всіх соціальних проблем на селі.
Як вдалося фермеру Сергію Ремезу цього досягти? Коріння такого успіху потрібно шукати у всій його біографії, починаючи ще з дитячих років, бо вже тоді проявляв свій характер.
Сьогодні, 9 січня, в день виходу з друку районного часопису, Сергію Івановичу виповнюється 60 років. Славна дата, славний ювілей і для нього, і для його дружини Тетяни Миколаївни, з якою, чарівною і неймовірно красивою дівчиною, що в 1977 році приїхала до Недогарок працювати в дитячому садку, він після служби в армії познайомився. А незабаром, наступного року, і справили щасливе весілля. Відтоді ось уже 37 років в мирі, дружбі, теплі і злагоді проживає в Недогарках їхня сім’я, з року в рік міцніючи і утверджуючись на цій землі та демонструючи приклад, як то потрібно жити, всім своїм землякам. Вже виросли і створили свої сім’ї обидва сини, вже подарували своїм батькам онука і онучку, вже і мама Сергія Івановича, яку він безмежно любить, Клавдія Дмитрівна у свої 87 років відчуває себе щасливою прабабусею. А він, її невгамовний, як кажуть в народі, товкущий син, невтомно продовжує творити добрі справи для недогарської громади. Вже далекими залишилися ті роки, коли разом зі своїми механізаторами в колгоспі одержував по 450 цнт/га цукрових буряків і за це був нагороджений медаллю Всесоюзної виставки досягнень народного господарства СРСР. Грамоти, подяки, занесення його імені на районну Дошку пошани. Все було в його біографії, все за приклад дітям і онукам, щоб теж йшли по такому ж життєвому шляху.
Такої ж думки і всі його земляки, про яких він щоденно турбується і опікується їхніми проблемами. Певно, немає питання, в якому б він в щоденних буднях не допоміг жителям с. Володимиро – Ульянівки, чи взагалі всій недогарській громаді. Привезти ліки, щось закупити в місті, навести якісь довідки, комусь замовити необхідне слово, викликати швидку допомогу, самому надати транспорт для потреб селян, або ж грошову допомогу та все інше, буденне щоденно одержують від Сергія Івановича, як звичайне для себе явище. Неоціниму допомогу одержують від нього, як і від інших справжніх господарів благодатної недогарської землі, школярі Недогарської школи, дошкільного навчального закладу. Варто лише для прикладу сказати про те, що разом з іншими своїми місцевими колегами – фермерами він повністю забезпечує безплатне харчування школярів середніх і старших класів, забезпечує їх екскурсії під час літніх канікул.
У скрутні для суспільства моменти господарство Сергія Ремеза і він сам ніколи не залишаються осторонь. Коли на Сході України розпочалися воєнні дії, «РИС-К» зі своїм керівником повністю екіпірували військовим одягом і бронежилетом воїна Володимира Фоміна, який відправлявся в зону АТО. Вони ж вирішили за необхідне капітально відремонтувати свій автомобіль УАЗ і відправити його бійцям на передову, щоб він вірно їм служив у бойових операціях. Через волонтерів господарство неодноразово передавало на фронт зібрані ним продукти харчування і гроші. Від трудівників «РИС-К» надсилалися вкрай необхідні запчастини через військову частину в Аджамці для ремонту в зоні АТО автомобіля КАМАЗ. Таких прикладів можна наводити чимало.
Він справді наш фермер Сергій Іванович Ремез. У всьому, у всіх своїх буднях, коли переважно додому з’являється, як гість, щоб лише переночувати і знову відправитися у вирій подій, бо ж потрібно або комусь виконати свою обіцянку допомогти, або ж відремонтувати землякам дорогу на відрізку два чи й більше кілометрів, або ж потурбуватися про когось із своїх робітників, чи зробити аналіз посівів озимих культур. Турбот завжди вистачає. За ними не відчуває і своїх років, свого віку.
Довгого і щасливого життя Вам, Сергію Івановичу, на Ваше плідне і радісне для Вас, Вашої сім’ї та всіх недогарців майбуття. Хай буде у Вас все гаразд, а Ви залишалися таким, яким Ви є, яким ми всі знаємо Вас вже багато років. А що ювілей – то лише приємно, бо з ним все тільки починається.
В. ЮРЧЕНКО.