Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітарним режимом у 1932–1933 роках, пам’яті тисяч українських сіл, і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії ХХ століття, присвячувалися заходи на тижні вшанування, що пройшли в Новопразькій центральній бібліотеці-філії.
Серед юнацтва загальноосвітньої школи-інтернат І–ІІ ступенів відбувся слайд-вечір «Страта голодом» (вихователь О. Бережна). Присутні під час перегляду слайдів прослухали розповідь працівників бібліотеки про події зими 1932–1933 років про те, як відбирали хліб у того, хто його вирощував, і прирекли на голод селянина життєдайної України, селянина, який ніколи не образив святого хліба, про щорічне вшанування жертв голодомору та політичних репресій, про збір спогадів серед новопразьців – свідків голодомору. Юнаки і дівчата познайомилися з матеріалами виставки «Хроніка голодних років. 1932–1933». Ольга Буйволенко, Ірина Поденежна, Євгенія Войніцька, Віталій Музиченко, Данило Орищенко прочитали вірші, утворивши поетичний реквієм за загиблими.
На презентації «Журливі дзвони пам’яті», яка пройшла серед іншої групи цієї ж школи (вихователь В. Шугайов), головна увага була загострена на подіях голодних років, що відбувалися в нашому селищі та про відновлення пам’ятника жертвам голодомору в Новій Празі.
Чому голодомор 1932–1933 років в Україні є геноцидом українського народу? Хто і для чого організовував убивство, каліцтво та терор голодом? Як визнає цю трагедію світ та чи пам’ятає її Україна? Про це та інші відомості про голодомор ішла мова під час заходів, що пройшли в дитячому відділі центральної бібліотеки: інформаційного досьє «Чорна сповідь моєї Вкраїни» (школа-інтернат, вихователь С. Небелиця), годинника пам’яті «Ви чуєте дзвони? То плаче Вкраїна» (школа-інтернат, вихователь В. Тараненко, шкільний бібліотекар О. Тимченко), уроку пам’яті «Гіркої пам’яті ковток» (НВК, шкільний бібліотекар І. Просяник).
На завершення кожного заходу запалювали свічку, причащалися хлібом, як безцінним Божим даром та поминали душі загиблих людей, які помирали з думкою про цей святий скарб – шматочок хліба…
Л. БУТКО, Т. ПІДЛУБНА.